МАРГО

ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Ірина ОМЕЛЬЧЕНКО

20 червня 13:46

103

Джерело: Газета «Життєві історії»

Історії з життя

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Маргарита Сергіївна закінчила довгу й нудну службову розмову і з полегшенням поклала слухавку. Швидко зібралась та пішла з кабінету. Не встигла прочинити двері, як задзвонив стаціонарний телефон. Аж тут закувікав мобільний. Жінка навіть не глянула, хто телефонує. У неї законна обідня перерва.

Маргарита втомилася, і взагалі, у неї поганий настрій. А ці службові справи… Вони нескінченні, та ще й у мерії. На першому поверсі жінка покрутилась перед великим дзеркалом: досконалий макіяж, дорогий одяг – усе добре, ось тільки очі… Очі її видавали – роздратовані, недобрі, відверто злі.

Марго швидко вийняла із сумочки темні окуляри й почепила на ніс. Кивнула охороні, вийшла надвір, сіла в автівку та швидко поїхала. Мобільний дзижчав безперестанку, то вимкнула звук. Неподалік був парк, Марго зупинила автівку й пішла в невеличке затишне кафе з великою відкритою верандою. Сіла за свій улюблений столик. Одразу підбігла знайома офіціантка. Замовила салат «Цезар», улюблене тістечко і каву. Замовлення принесли швидко. З очей офіціантки бачила, що та б залюбки потеревенила з дамою з мерії, однак відійшла, бо зрозуміла, що Марго не до неї.

А Марго взагалі було не до всіх, бо в неї чергова невдача в особистому житті, тож не до розмов. Якби було можливо, то послала б усіх за всім відомою адресою.

Їсти теж не хотілось, але змусила себе – попереду ще працювати пів дня, а може, й більше. Жінка поїла, розрахувалась і пішла в парк, знайшла вільну лавку з краєвидом на озеро та поринула в невеселі думки. І чому в неї, солідної дами з мерії, яка обіймає непогану посаду, в особистому житті все шкереберть? Зовні ніби все гаразд: пещена красуня, має велику квартиру в середмісті, дорогу іномарку, декілька разів на рік відпочиває за кордоном, а от із чоловіками не щастить. Вона вже й забула, коли була не сама. Он торішній Новий рік зустрічала в Парижі. Усі були парами, а вона…

Вийшла заміж, ще коли навчалась в університеті. Побралась з однокурсником. Ще зі школи всі її думки були лише про кар’єру та гроші. Коли Марго народила дитину, чоловік вмовляв взяти академвідпустку, бо ж дитина маленька. Їй потрібна увага, постійна присутність матері. Він знайшов підробіток, то в змозі її з дитиною утримувати належно. Марго про відпустку й слухати не хотіла. Тільки-но перестала доньку годувати грудьми, одразу віддала своїм батькам. Чоловік ходив до дитини чи не щодня, Марго не бачила її тижнями. До речі, чоловік її теж не дуже цікавив, згодом розлучились. Чоловік просив віддати йому дитину. Він виховає доньку, допоможуть його батьки. Та Марго одразу згадала, що вона мати, то здійняла таку бучу, що той відступив. Зараз він має іншу сім’ю, двох дітей, проте доньки від першого шлюбу не забуває.

Чоловік обіймає невисоку посаду в одному з державних підприємств міста й усім задоволений. Для нього головне – сім’я, діти, дружина. Марго якщо його інколи й згадувала, то завжди зі зневагою, бо нічого не досягнув, скніє на свої копійки, у вихідні стоять із дружиною раком на городі. Ні вихідних тобі, що це за життя?

На думку Марго, якщо не зробив кар’єру, не маєш грошей, посади чи бізнесу, впливових знайомих, потрібних зв’язків, то взагалі не чоловік. Тільки-от біда: багаті та впливові чоловіки якщо й мали до Марго якийсь інтерес, то зазвичай службовий, а от усе інше – не з нею.

У мерії Марго працювала з підприємцями, мала великі гроші, ділилася ними належно з потрібними людьми. Відповідно й почувалася на своїй посаді впевнено. А кілька років тому в її житті з’явився Андрій – трохи молодший за неї, впевнений у собі розумник, ще й неодружений. Хіба ж це просто чоловік? Це ж подарунок долі! І Марго одразу вирішила, що вона його не відпустить. Андрій важко працював за кордоном, повернувся додому й вирішив розпочати бізнес. Марго йому всіляко допомагала. Взаємини між ними склалися гарні, але не більше. Марго це не влаштовувало: вона хотіла стосунків, а далі – як життя покаже. Взагалі, вона була й не проти шлюбу.

Декілька разів між ними був інтим, але лише тоді, коли Андрій був нетверезий і Марго вдавалося затягнути його до себе. Останнім часом чоловік перестав приходити до мерії. У справах з’являвся його заступник або головний бухгалтер. Марго їх ненавиділа – такі собі два старі щури в окулярах. У них ніколи й не випитаєш, де їхній керівник, що з ним і як він. Та Марго є Марго – усе життя в інтригах, плітках… Нещодавно вона все-таки дізналась, що Андрій не сам. Геть чоловік здурів! Гарний, багатий, а живе з робітницею зі свого кондитерського цеху, яка розлучена і ще має дитину. Марго побачила її здалеку – така собі: невисока на зріст, повненька, товста каштанова коса, великі сірі очі, дрібні риси обличчя, а одягнута… Марго б посоромилась поруч із нею йти. Жінка вела за ручку дівчинку років чотирьох. Марго просто кипіла від люті. Що він у ній знайшов? Злидота, посередня зовнішність, живе в невеличкій квартирі в передмісті. Хіба її можна порівняти з нею – пещеною багатою красунею?

Жінка заплющила очі, наказала собі заспокоїтися. Їй ще працювати. Підвелась, пішла до виходу, сіла в автівку, поїхала. Їхала ніби на роботу, але вона вже біля двору, де живе її щаслива суперниця. Може, побачить Андрія. Марго вже вирішила, як діяти: вона зробить усе, аби він збанкрутував, отоді сам прибіжить до неї. Ні, навіть не прибіжить, а приповзе. От тоді вона вже думатиме, як учинити.

Аж тут з двору викотився маленький синій м’ячик, а за ним вибігла дівчинка. Марго придивилась і впізнала доньку її суперниці! Марго ще сама не зрозуміла, що робить, але швидко витягнула з бардачка цукерку, відчинила дверцята й гукнула дитину. Та довірливо підійшла. Марго дала дівчинці цукерку, швидко посадила малу в машину й зачинила двері.

– Зараз ми поїдемо до мами.

Дитина була зайнята цукеркою в яскравій обгортці, то лише кивнула.

Жінка їхала і не знала, що робити далі. Навіщо це взагалі зробила? Треба повернути дитину, раптом хтось їх побачить. Тоді як пояснити, чому дівчинка в її автівці? А тут вокзал… на вокзалі купка ромів. Жінки яскраво одягнені, галасливі. Марго швидко зупинила машину, висадила дівчинку, мовивши: «Біжи до тих жінок, скажи їм, що маму шукаєш». Потім роздивилась навкруги, – ніби ніхто не звернув уваги, і швидко поїхала на роботу. Одразу викликала до себе підлеглих, почала телефонувати й відповідати на дзвінки. Вона уся в роботі, нічого й нікого не бачила та не чула.

Ввечері їхнє невеличке місто вирувало: зникла дитина. Наступного дня на нараді в шефа тільки й розмов було про зниклу дитину. Спочатку сподівались, що дівчинка загубилась, організували пошуки. Різні поширювалися чутки, але дитини не знаходили. Містяни були збентежені, розгублені, знервовані. Батьки Марго онуку саму на вулицю не відпускали. Мати Марго наче щось відчувала, бо казала: «Дитина ж зовсім мала, вона ж не могла сама зникнути. Мабуть, вкрали дівчинку якісь покидьки». А батько додав: «Якби ці покидьки мені попались, то сам би вдавив». Дитину шукали довго.

Якось Марго здалеку побачила на вулиці Галину, матір дівчинки. Жінка ледве йшла: худа, змарніла, сивина у волоссі. Андрій таки прийшов у мерію: він продає бізнес, має покупця. Продав. Найняв приватних детективів, щоб шукали дитину.

Малу знайшли в сусідньому містечку: брудне голодне дитинча тинялось вокзалом і просило їсти.

Марго дуже злякалась, раптом дитина розповість, що і як було? Але дівчинка ще маленька, то не могла до пуття сказати, як вона опинилась так далеко від дому.

Андрій з Галиною побралися. Чоловік вдочерив дитину, і вони поїхали з міста.

А Марго вже було не до Андрія, бо в неї важко захворіла дитина: лікарі, лікарні, санаторії. Коли ж вилікували дитину, почались негаразди на роботі. Посада в Марго хлібна, то й охочих на неї багато. То інтригувала, пліткувала, підкуповувала. Час спливав. Андрія та Галину випадково побачила десь років за десять, коли відпочивала з донькою в санаторії біля моря.

Марго сиділа на лавці, обкутана невеселими думками. Аж тут почула знайомий голос. Андрій ішов алеєю, тримав за руки двох хлопчиків – приблизно восьми й шести років. Мабуть, розповідав синам щось смішне, бо діти сміялись, підстрибували, заглядали батькові в очі. Трохи позаду йшла Галина. Її тримала попід руку красуня юнка. Усі були в гарному гуморі, мали вигляд чудової, щасливої сім’ї. На Марго й уваги не звернули.

Андрій з Галиною та дітьми давно пішли, а Марго все не мала сили підвестися. І чому так відбувається? Вона приїхала на відпочинок з донькою, а та майже нікуди з нею не ходить. Щодня телефонує батькові та бабі з дідом, веде з ними довгі розмови. А як же вона, мати? Не втрималась і запитала в доньки, чи вона її любить. Та уважно подивилась на матір і запитала: «А ти мене?». Невдячна, що й казати! Ще відпочивала після другого розлучення. Другий чоловік мав бізнес лише для годиться: усім опікувалась Марго, а він залагоджував свої справи. Невідомо, скільки б Марго усе це терпіла, як з’явилась жіночка й повідомила, що чекає дитину від її благовірного. А той і не заперечував. І розлучення не давав, поки вона не дасть йому відступного. А як же інакше? Він же повинен якось жити, а ще годувати нову дружину з дитиною.

І взагалі, він звик жити добре, а все інше – то проблеми Марго. Та ж не на ту напав! Лаялись, з’ясовували стосунки, судились. Якісь гроші чоловік таки отримав, а вже колишню дружину облив брудом з ніг до голови. З роботи Марго таки довелось піти. Тепер обіймає невелику посаду в державній установі. Ще й працює під керівництвом свого колишнього першого чоловіка. Отак залишилась, як то кажуть, біля розбитого корита. Постаріла, погладшала, почала хворіти. Почувається кепсько і нікому не потрібною. На що витратила життя? Адже хотіла, щоб було як краще. Думок багато, усі різні, та всі погані. І лише не спадає на гадку одна, але правильна думка, що все ж зробила собі сама, тільки сама.

Дякуємо за вашу передплату онлайн!