МАРГО

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Ірина ОМЕЛЬЧЕНКО

17 лютого 10:54

539

Джерело: Газета «Життя. Історії»

Життєві історії

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Маргарита Сергіївна закінчила довгу та нудну службову розмову і з полегшенням поклала слухавку. Швидко зібралася й пішла до виходу з кабінету. Не встигла прочинити двері, як знову дзвоник на стаціонарний телефон. Марго швидко прочинила двері, зачинила й хутко пішла коридором. Аж тут закувікав мобільний. Жінка навіть не глянула, хто телефонує. В неї законна обідня перерва. Вона втомилась і, взагалі, в неї поганий настрій, а ці службові справи… Вони нескінченні. Ще й у мерії.

На першому поверсі жінка покрутилася перед великим дзеркалом: вмілий макіяж, дорогий одяг. У всьому порядок, от тільки очі… Очі її видавали: роздратовані, недобрі, відверто злі…

Марго швидко вийняла із сумочки темні окуляри й почепила на ніс. Кивнула охороні, вийшла надвір, сіла в автівку й швидко поїхала. Мобільний дзижчав безперестанку, то відімкнула звук.

Неподалік був парк. Марго зупинила автівку й пішла в невелике затишне кафе з великою відкритою верандою. Сіла за свій улюблений столик. Одразу підбігла знайома офіціантка. Жінка замовила салат «Цезар», улюблене тістечко й каву. Принесли швидко. В очах офіціантки Марго бачила, що та б залюбки потеревенила з дамою з мерії. Проте відійшла, бо зрозуміла, що тій не до неї.

А Марго взагалі було не до всіх: у неї чергова невдача в особистому житті, тому не до розмов. Якби було можливо, то послала б усіх за відомою адресою…

Їсти теж не хотілося, проте змусила себе: попереду ж іще працювати пів дня, а може, й більше.

Жінка поїла, розрахувалась і пішла в парк, знайшла вільну лавицю з краєвидом на озеро й поринула у свої невеселі думки.

І чому в неї, солідної дами з мерії, яка обіймає дуже-таки непогану посаду, в особистому житті усе наперекіс. Зовні ніби все гаразд: пещена красуня, має велику квартиру в середмісті, дорогу іномарку, по декілька разів на рік відпочиває за кордоном, а от з чоловіками не щастить… І це ще мало сказано. Вона вже й забула, коли була не сама. Он попередній Новий рік зустрічала в Парижі. Усі були парами, а вона…

У шлюб вступила, ще коли навчалась в університеті. Побралася з однокурсником. Марго ще зі школи думала про кар’єру, гроші… великі гроші, зв’язки із солідними людьми. Жінка народила дитину, то чоловік вмовляв узяти академвідпустку, бо ж дитина маленька, їй потрібна увага, постійна присутність матері. Він знайшов підробіток, тож у змозі її з дитиною утримувати належно. Марго ж про відпустку і слухати не хотіла. Тільки-но перестала дитину годувати, відразу віддала своїм батькам. Та якщо чоловік ходив до донечки чи не щодня, то Марго не бачила дитяти тижнями. Зрештою, чоловік її теж не дуже цікавив, то розлучились. Чоловік просив віддати йому дитину. Він виховає доньку, йому допоможуть його батьки. Втім, Марго одразу згадала, що вона мати, здійняла таку бучу, що той відступив. Зараз він має іншу сім’ю, двоє дітей, проте доньки від першого шлюбу не забуває.

Чоловік обіймає невисоку посаду в одному з державних підприємств міста, проте всім задоволений: для нього головне – сім’я, діти, дружина. Марго, якщо інколи й згадувала його, то завжди зі зневагою: нічого не досягнув, ледь скніє на свої копійки, у вихідні гарують з дружиною на городі. Ні вихідних тобі, ні прохідних – то що це за життя?!

На думку Марго, якщо не зробив кар’єри, не маєш грошей, посади чи бізнесу, впливових знайомих та зв’язків, то взагалі не чоловік… Та от біда: багаті й впливові чоловіки, якщо й мали до Марго якийсь інтерес, то здебільшого службовий, а все інше – не з нею…

У мерії Марго працювала з підприємцями, мала гарні гроші, ділилася ними належно з потрібними людьми, тож почувалася впевнено. А декілька років по тому в її житті з’явився Андрій. Трохи молодший за неї, впевнений у собі розумник, ще й неодружений. Хіба це чоловік, це ж подарунок долі! І Марго відразу вирішила, що вона його не відпустить. Андрій важко працював за кордоном, повернувся додому й вирішив розпочати власний бізнес. Марго йому всіляко допомагала. Взаємини між ними були гарні, однак не більше. Марго це не влаштовувало: вона хотіла серйозних стосунків, а далі… життя покаже. Взагалі, вона була не проти шлюбу.

Декілька разів між ними таки було щось більше, проте тоді Андрій був нетверезий, і Марго вдавалося затягнути його до себе.

Останнім часом чоловік перестав навідуватись до мерії: у справах приходив його заступник чи головний бухгалтер. Марго їх ненавиділа: такі собі два старі щури в окулярах. У них ніколи й не випитаєш, де їхній керівник, що з ним і як він.

Та ж Марго є Марго: усе життя в інтригах, плітках…

Нещодавно вона дізналася, що Андрій не сам, а коли довідалася, з ким живе… геть чоловік здурів. Ще й зовсім не старий, гарний, багатий, а зійшовся з робітницею свого кондитерського цеху… вона й дитину має, розлучена.

Марго її показали здалеку… Така собі невисока на зріст, повненька, груба каштанова коса, великі сірі очі… дрібні риси обличчя… А вже одягнута… Марго б посоромилася поряд з нею йти по вулиці… Жінка вела за руку дитину – дівчинку… рочків чотири.

Марго кипіла від люті. Що Андрій у ній знайшов: злидота, посередня зовнішність, живе в невеличкій квартирі в передмісті. Хіба її можна порівняти з пещеною красунею Марго?!

Жінка заплющила очі: наказала собі заспокоїтися. Їй ще працювати.

Встала, пішла до виходу, сіла в автівку та поїхала. Їхала ніби й на роботу, а от вона вже біля двору, де живе її щаслива суперниця. Може, побачить Андрія… Вже вирішила, як їй діяти: вона зробить усе, щоб він збанкрутував, отоді сам прибіжить. Ні, навіть не прибіжить, а приповзе. Отоді вона вже думатиме…

Аж тут з двору викотився маленький синій м’ячик, а за ним вибігла дівчинка. Марго придивилася: та це ж донька її щасливої суперниці. Жінка ще сама не зрозуміла, що робить, проте швидко витягнула з бардачка цукерку, відчинила дверцята й гукнула дитину. Та довірливо підійшла. Марго дала дитині цукерку, швидко посадила в машину, зачинила дверцята.

– Зараз ми поїдемо до мами…

Дитина була зайнята цукеркою в яскравій обгортці, то лише кивнула.

Марго вела автівку, не знаючи, що робити далі… Навіщо взагалі так вчинила, треба повернути дитину… А коли хто їх побачить… як пояснити, чому дитина в її автівці.

А тут вокзал… На вокзалі купа ромок… Жінки яскраво одягнені, галасливі… Марго швидко зупинила машину, висадила дівчинку:

– Біжи до тих жінок, скажи їм, що маму шукаєш…

Марго роздивилась навкруги: ніби ніхто не звернув уваги. Швидко поїхала на роботу, одразу викликала до себе підлеглих, почала телефонувати сама, відповідати на дзвінки. Вона вся в роботі, нічого й нікого не бачила й не чула.

Увечері їхнє невелике місто вирувало: пропала дитина. Наступного дня на нараді в шефа тільки й розмов було про зниклу дитину. Спочатку сподівалися, що дівчинка загубилась, організували пошуки. Чутки ходили різні, а дитини не знаходили. Містяни були збентежені, розгублені, знервовані. Батьки Марго онуки на вулицю не відпускали. Матір наче щось відчувала, бо казала: «Дитина ж зовсім мала, вона не могла сама зникнути… Мабуть, вкрали дитину». А батько додав: «Якби ці покидьки мені трапились, то сам би вдавив, і рука б не смикнулась».

Дитину шукали довго. Якось Марго здалеку побачила на вулиці Галину – матір дівчинки. Жінка ледь йшла, схудла, змарніла, сивина у волоссі.

Андрій таки прийшов у мерію: він продає бізнес, має покупця. Продав. Винайняв приватних детективів, щоб шукали дитину.

Дівчинку знайшли в сусідньому містечку на вокзалі: брудне голодне дитинча тинялося і просило поїсти.

Марго заклякла від страху: а ну як дитина розповість, що і як було. Та ж дівчинка ще маленька, то не могла до пуття й розказати, що і як було, де вона була…

Андрій з Галиною побралися. Чоловік вдочерив дитину, і вони поїхали геть з міста.

А Марго… А Марго було не до Андрія. Бо в неї важко захворіла дитина. То лікарі, лікарні, санаторії. Як вилікували дитину, почались негаразди на роботі. Посада в Марго хлібна, тож і охочих багато. То інтригувала, пліткувала, підкуповувала. Час спливав…

Андрія і Галину випадково побачила десь років за десять, коли відпочивала з донькою в санаторії біля моря.

Марго сиділа на лавці. Думки, як завжди, невеселі та підлі. Аж тут почула знайомий голос: Андрій. Чоловік йшов алеєю, тримаючи за руку двох хлопчиків приблизно восьми та шести років. Мабуть, розповідав синам щось смішне, бо діти сміялися, підстрибували, заглядали батькові в очі. Трохи позаду йшла Галина. Її тримала попід руку красуня-юнка. Усі були в гарному гуморі, мали вигляд чудової щасливої сім’ї. На Марго й уваги не звернули.

Андрій з Галиною та дітьми давно пішли, а Марго все не мала сили підвестися. І чому так?! От вона приїхала на відпочинок з донькою, а та майже нікуди з нею не ходить. Щодня телефонує батькові та бабі з дідом. Довго з ними розмовляє. А як же вона – мати?

Не втрималась і попитала в доньки, чи вона її любить. Та уважно подивилась на матір і замість відповісти запитала: «А ти мене?». От і маєш. Невдячна, що й сказати!

А ще жінка відпочивала після другого розлучення. Другий чоловік мав бізнес лише для годиться: усе вела Марго, а він залагоджував свої справи. Невідомо скільки б Марго все це терпіла, як з’явилася жіночка і повідомила, що чекає дитину від її чоловіка. А той і не заперечував. І розлучення не давав, поки Марго не дасть йому відступного. А як же інакше, він ж повинен якось жити, годувати нову дружину з дитиною. І взагалі, він звик жити добре, а все інше – то проблеми Марго!

Та ж не на ту напав! То лаялись, з’ясовували, судились. Якісь гроші чоловік таки отримав, а вже колишню дружину облив брудом, таку гидоту казав…

З роботи таки довелося піти. Тепер Марго на невисокій посаді в держустанові. Ще й працює під керівництвом свого колишнього першого чоловіка. Отак залишилась, як то кажуть, біля розбитого корита. Постаріла. Погладшала. Почала хворіти. Почувається погано, відчуває себе нікому не потрібною.

На що витратила життя? А ж хотіла, щоб було як краще…

Думок багато, всі різні, та всі погані. І не приходить одна, проте правильна думка: усе ж зробила собі сама, тільки сама…

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!