ЛЮБОВ

Серпневі промені клали свої гарячі долоні на мокру від солоного поту спину. Складки грубої сорочки ятрили натерті рани. Слава випрямилась. Кинула сніп жита та втерла передпліччям чоло, не випускаючи серпа.

Дівчата вже прямували до діб­ри¹, у прохолодний сховок метушливих тіней.

Славка жала лівицею, тому трималась осторонь. Поглинута власними переживаннями, не почула кволих окликів на перепочинок.

Зітхнула та рушила до виснаженої дівочої зграйки.

– Ти ото, Славко, бідуєш-бідуєш, а щічки наїдаєш. Диви-но, яка кругленька стала… – Марина грайливо заглянула в очі.

Лукавий вогник блукав у примруженому погляді. Дівчата мляво усміхнулись, не дивлячись на співрозмовниць. Спека та втома позбавляли бажання балакати. Слава відірвалась від споглядання колгоспного поля і...