Напишіть свій мейл, щоб створити акаунт

Використайте вісім малих або великих літер і додайте будь-який один символ

Львів-Донецьк-Львів

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

18 березня
86

Життєва історія, яке матиме продовження

Львів-Донецьк-Львів

 

Наталка визирнула з вікна. За 25 років, відколи вона востаннє визирала, дещо змінилось на овиді. Зокрема, за дорогою виросло декілька багатоповерхівок, замість їхнього майданчика тепер автомийка, а на місці старих фруктових дерев ростуть вічно зелені ялівці. 


Спальний район Львова тепер не так часто спить. Спокій багатоповерхівок порушують сирени повітряної тривоги, сезонні вітри і гул тролейбусів. Після кожної такої сирени Наталка спокійно пересиджує в довгому коридорі, бо ховатися в підвал немає сенсу. Втікати надвір чи панічно хапатися за тривожну валізку – також. Після того, що вона пережила в Донецьку, всі ці львівські тривоги здаються їй розминкою. Хоч однаково страшно… однаково серце стискається до розміру макового зернятка, а думки парують у хмари… 
В такі хвилини пригадується багато що з минулого – усеньке попереднє життя пропливає човниками. Виринають яскраві хвилини, які б хотілося змінити або затерти. Натомість їх можна тільки прийняти і відпустити. Не змінити, не прикрасити бантиками. Вже як є… Ще не знати, як буде… 
Малою Наталка любила гуляти з татом і на рік старшим братом у лісопарку. В той час мама залишалася вдома, готувала їсти і паралельно щось читала. Її мама взагалі любила багато що робити паралельно. Тож, наприклад, у 18 років мама вийшла заміж за тата, згодом народила Романа. І мама знову завагітніла. Мешкали вони в старому особняку, який потім забрали під генеральний план забудови міста. Про приватну власність тоді ще й не було мови. Молодій родині дали помешкання у спальному районі. А на місці їхнього старого будиночка звели церкву. Отакий план… чи щось там переграли у плануванні, чи вдало обхитрували молоде подружжя – тепер уже марно з’ясовувати. 
Щось там серйозно тріснуло між батьками. Коли Романові й Наталці було по кільканадцять років, тато від них пішов. Завжди такий спокійний, добрий, мовчазний. Мама сказала, що він виконав уже свою місію. Тоді мама пішла навчатись на історичний факультет, бо вважала великим досягненням здобути диплом про вищу освіту. І несамовито багато читала, скуповувала книги на кілограми, загачувала ними сервант і навіть полиці в кухні. У хаті навіть стола не було, зате велика кімната нагадувала філію якоїсь центрової бібліотеки – так багато книг там було!
Наталка і Роман виконували домашнє завдання на відкидній полиці серванта. Власне, то були дверцята до бару, де за задумом мали зберігати спиртні напої. Але там стояли їхні з Романом книжки. Полицю відчиняли, і саме на ній двоє підлітків почергово готували домашнє завдання. 
Їхній тато переїхав до батьків у село. Його мовчазної присутності дуже бракувало в помешканні. У кухні бракувало полиць для посуду. Єдина велика сковорода завжди була в роботі. 
Роман став якимось дратівливим, прикрим, задиристим. У мами були начитка лекцій і сесія. Дівчина сама готувала їсти, прибирала, ходила до школи. Одного дня, поки Наталка підігрівала їсти, Роман дурачився складаним ножичком і намагався штрикнути сестру в бік. Наталка ухилялась і, зачепивши гарячу сковороду, попекла собі руку. Тільки після цього Роман заспокоївся і ляпнув, що сестра його – невдаха, тютя і дуринда. Романові явно бракувало міцної чоловічої руки. А на додачу щось загорілося у великій кімнаті – ледве загасили… 
Ввечері, коли мама повернулась із заочної сесії, Наталка вирішила поскаржитись на те, що сталося вдень, але почула від мами: «Так тобі й треба!». Більше не було про що говорити. Роман назавжди залишився маминим пестунчиком. 
У 18 років Роман несподівано і раптово одружився, аби звалити з квартири, особливо з-під маминого крила. Роман нікому нічого не сказав – просто одного дня прийшов, спакував речі та сказав, що буде жити в іншому місці. І щоб його не шукали – сам прийде, коли захоче. 
Мама тоді прийшла з роботи, звично поцікавилась, де її Ромчик, а коли почула, що він знайшов собі якусь дівку, перебила старі й нові тарілки, зачинилась у ванній, потім з рушником на голові пішла до своїх книжок і три дні ходила, як надута сова. У всьому, швидше за все, була винувата сестра, бо не побачила, не сказала, не переконала брата… 
У Наталки в школі почались проблеми. До того ж почались вони на рівному місці. А це були останні роки навчання. Якогось нещасливого дня Наталчина мама приперлась до школи й урочисто сказала, що до її доньки учні ставляться упереджено, що вони її ображають, що вчителі їй занижують оцінки. 
Тепер очевидно, що проблеми були не в Наталці, а у збуреннях її шаленої матусі-студентки. Не було кому захистити й так вразливу до всього дівчину. Тато майже не приходив до них, бо його повністю затягнуло село. А потім узагалі поїхав на заробітки і був далеко. Мама десь пропадала після роботи. Роман жив своїм відчайдушним життям. 
У школі Наталку зацькували самі учні. Все було добре, та деякі вчителі, довго не вагаючись, понаставляли дівчині завищені оцінки. Хтось з учнів запропонував влаштувати Наталці бойкот. Довго просити не треба було: старшокласники – то народ жорстокий! Уже наступного дня від Наталки відсіли всі, навіть її єдина колежанка, а місце, де зазвичай сиділа сама Наталка, забруднили крейдою. 
Так воно часто й буває – якщо з дитини знущаються вдома, то не бракує тих знущань і у школі. Наталка мовчки все це витримувала, намагалась не плакати, хоч було їй важко і незрозуміло. Учні ополчились проти неї через банальну дурість. А за тиждень на уроки приперлась і Наталчина мати, яка емоційно випалила, що всі учні дурачки, що вони жорстокі та що їх треба всіх покарати! І куди тільки дивиться керівничка і заступник директора!
Це ще більше розрухало шкільний вулик. Учні зненавиділи бідну старшокласницю. Хтось навіть запропонував купити Наталці поховальний вінок, на що вчителька з фольклору сказала, щоб той хтось просто стулив пельку, бо такого не те, що бажати – навіть думати не можна, бо це вже з розряду чорної магії! І що ж такого поганого вчинила Наталка, щоб їй бажати ТАКЕ? Ніхто не міг пояснити, але всі були накручені. 
Власне, ніхто не міг до пуття пояснити, що ж ТАКОГО вчинила ця старшокласниця, яку зацькувала мама. Якось дотягнули до випускного. Того ж таки літа Наталка раптово і несподівано виїхала з якимось хлопцем у Донецьк. Мама подарувала їй швацьку машинку, яку тримала, як реліквію. І на тім спасибі. 
А потім… ніхто й не знає, як склалося життя львів’янки Наталки в тому чужому і далекому Донецьку. Факт полягає в тому, що вона тепер у Львові, сама, без швацької машинки, без чоловіка, без мами… дивиться у вікно і сподівається, що саме ця весна принесе позитивні зміни їй особисто й усім нам. 

Автор: Оксана КРИШТАЛЕВА

Газета "Життя. Історії"

Прочитайте усі приховані історії за 1 грн.
Читати Storriss
Ви вже є предплатником?

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

ЧИТАЙТЕ

ПОДАРУНОК
ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»
ПОДАРУНОК
23 лютого 7
ТИ ПРОСТО НАГАДАВ МЕНІ, ЯКОЮ Я Є СПРАВЖНЬОЮ…
22 лютого 10
ТРЕТІЙ ЗАЙВИЙ
ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
ТРЕТІЙ ЗАЙВИЙ
22 лютого 11