ЛУНАЄ МУЗИКА...

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Ліля хвилювалася. Це був її нормальний стан, її середовище існування. Навіть якщо все в усіх було гаразд, вона знаходила причину похвилюватися. За дочку, яка приносила з дитсадка та школи всі відомі медицині дитячі інфекції, за її успішність, за те, щоб знаходила спільну мову з іншими дітьми. За роботу, за нескінченні проєкти, за затримки зарплатні. Тепер хвилювалася за свою маму.

Жінка й не помітила, коли мама встигла так змінитися – з елегантної дами перетворилася на типову бабусю. Звісно, після виходу на пенсію коло маминих інтересів звузилося – домашні клопоти, супермаркет, базар, поліклініка. Якось непомітно відпала потреба в регулярному відвідуванні перукарні, у новому одязі, туфлі на невеликих підборах вкрилися пилюкою. От і зараз Ліля сиділа в маминій кімнаті й дивилася не телевізор – крадькома поглядала на маму. Леся Омелянівна уважно стежила за перипетіями чергового серіалу про вічне кохання та неквапливо їла шоколадні цукерки.

– Мамо, сходімо в театр? Або в ресторан...

– Ну який театр!? – Леся Омелянівна неохоче відірвала погляд від телевізора. – Стільки коштів витратимо, а ще ж невідомо, чи вдасться потрапити на гарну виставу. Та й одягу в мене відповідного нема... А ресторан – це взагалі жах. За декілька шматочків м’яса і ложку гарніру – половину моєї пенсії?

Такі розмови Ліля заводила час від часу, та мама не хотіла ні на виставку акварельних пейзажів, ні на екскурсію, ні в заміський пансіонат. А минулого тижня взагалі сказала неприпустиме:

– Поховаєш мене поруч із батьком! Я тобі згодом покажу, які надмогильні пам’ятники мені подобаються, встановиш нам такий. Тільки без надмірностей і безглуздих написів, простенько щоб – портрети, дати народження і смерті, скромний хрест.

У Лілі від таких балачок мурашки попід шкірою. Із цим негайно щось треба робити...

– Мамо, а поїхали вдвох у Славське, заберемо Іринку, табірна зміна в суботу закінчується.

– Та ти що!? Спека, у мене зараз тиск підвищиться, голова болітиме... Ну навіщо я туди...

– Мамо, ти ж колись скаржилася, що Іринка не розвиває свій талант, марнує вокальні здібності, а Іринка он пише, що закриття табірної зміни святкуватимуть концертом, кожен загін підготував три номери: пісня, танець і ще один за бажанням. От Іринка співатиме ще з двома дівчатками.

Ліля виклала перед мамою очевидний козир, навіть декілька, адже Леся Омелянівна двадцять років пропрацювала викладачкою в музучилищі, і дитячі концерти пробуджували в неї ностальгію. А те, що Іринка, єдина внучка, нарешті поч­не «серйозно займатися музикою та вокалом», отже, піде шляхом бабусі, було найпалкішим бажанням Лесі Омелянівни. Ліля зрозуміла, що мама зацікавилася, й вирішила не збавляти обертів.

– Ось оголошення на сторінці табору у фейсбуці... Зараз... – Ліля копирсалася в телефоні, водночас кидаючи на маму швидкі погляди – дуже боялася, що та, наче риба, зірветься з гачка. – Ось! «Шановні батьки та родичі! Запрошуємо вас на святковий концерт з нагоди закриття табірної зміни. Також виступатиме заслужений артист України Марко Буян!».

Ліля все-таки спіймала мить, зауважила, як напружилася і завмерла мама. Це тривало недовго, однак було промовистим. Зрештою, Леся Омелянівна відсунула цукерки й повільно повернула до дочки:

– Хто... виступає?

– Марко Буян, заслужений артист України. А що, ти його знаєш? – Ліля не зводила з матері погляду, тому помітила, як та знітилася.

– Та так... Зустрічалися якось.

Коваль клепле, доки тепле, отож Ліля негайно купила квитки на потяг.

– Усе, два квитки туди, три назад! – оголосила урочисто, щоб мама знала, що вороття назад нема. Втім, Леся Омелянівна не опиралася.

– Тепер так легко придбати квитки... Ми раніше на вокзал їхали або в касу попереднього продажу.

– Так, дуже зручно і швидко! Ще й нагадування з номером перону прийде.

Іринка бабусю побачити не очікувала, однак, очевидно, зраділа:

– Я хотіла маму попросити, щоб зняла для тебе відео, а ти власними очима все побачиш!

– Ні-ні, відео, Лілю, зніми, надішлемо цьоці Олі й Іринчиній хрещеній, – Леся Омелянівна здавалася чи то розгубленою, чи збентеженою, навіть онучку, яка без угаву щось щебетала, слухала неуважно, й увесь час роззиралася довкола, наче шукала когось поглядом.

Концерт відбувався на невеликому футбольному полі, зрештою глядачів запросили зайняти місця на трибунах. На Лілин подив, мама урочисто всілася в самісінькому центрі першого ряду. Звісно, патріотичні пісні у виконанні дітей зворушили, а запальні танці навіть подивували: невже наші діти можуть так хвацько? Леся Омелянівна не відводила погляду від Іринки під час її виступу, здавалося, навіть не дихала. І плескала, звісно, гучніше за всіх.

Нарешті ведуча оголосила виступ зіркового гостя, і на середину поля вибіг чоловік віком, як то кажуть, шістдесят плюс, у штанях, що надто щільно обліплювали ноги, у строкатій сорочці вільного крою, основним завданням якої було приховувати виразний животик, у чорних гостроносих напівчобо...

Дякуємо за вашу передплату онлайн!