ЛОЖКА МЕДУ В БОЧЦІ ДЬОГТЮ

Федір Михайлович хвацько застрибнув на східці потяга, немов йому не 55 років, а принаймні тридцять, знайшов своє місце, закинув наплічник на третю поличку і мав намір подрімати, та вагон заполонили такі ж чоловіки в камуфляжі, як і він, здійнявся шум, почався рейвах, залунали пісні, жарти.

Провідниця спершу старалася втихомирити пасажирів, а потім махнула рукою: тут усі однакові, ніхто не жалітиметься, – ну горлають, смалять цигарки, п’ють пиво... Мають право. Бо в них сьогодні подвійне свято – вони всі живі та їдуть бодай на тиждень додому.

Додому... Федір Михайлович теж в очікувані родинного затишку. Христя, дружина, обіцяла підготувати несподіванку. Ну що ж,
він також везе їй подарунок – новий мобільний, дорогий, десять тисяч віддав, дві її зарплати бібліо­текаря. Нехай знає його добре серце. Так, він до неї добрий, бо й вона має золоту душу – жодного разу йому не дорікнула...