КУДИ ЗНИКЛИ ДВЕРІ?

То була дивна пацієнтка, якщо не сказати більше. Хоч за свою 25-річну практику лікар-психіатр Верега Остап Семенович бачив чимало і різних. Здебільшого його підо­пічні страждали на манію величі, здебільшого уявляли себе то наполеонами, то сталінами, то королями, навіть був один Ісус Христос, який ходив палатами, торкався всіх хворих, лікарів та обслуговувального персоналу і запевняв, що зцілює. До цього пацієнта звикли, ставилися поблажливо, здебільшого не звертали на нього уваги. Сталін виголошував промови, ображався, коли його не хотіли слухати. А Король вимагав пошани, поклонів... Від них усіх відмахувалися, як від набридливих мух у Спасівку…

А ця – нічого... Дивилася цілком тверезо, міркувала розумно, поводилася адекватно, але… постійно шукала двері… Хоч дверей у клініці було багато, проте дивну пацієнтку вони зовсім не цікавили. Вона шукала якісь свої, особливі, тільки їй відомі двері й ніяк не могла їх...