Жіночі історії

І чого він, кандидат наук, зразковий сім’янин, улюблений зять професора Ізотова, весь день діставався в це забите село, Господь його зна. Мабуть, для того, щоб вдихнути свіжого повітря, бо в інститутських аудиторіях воно, що й казати, важкувате. А відомо: ніде так легко не дихається, як у тих місцях, де минала молодість. Отут і минала...

Аж два з половиною місяці. Це коли його, безвусого викладача, скерували сюди наглядати за студентством, що мало б допомагати селянам збирати багатий тоді ще врожай. Весело було! Багаття палили, рибну юшку варили... Чи тоді вже він зазнайомився зі своєю Лолою? Так-так, зазнайомився. Саме і згадував про неї, як дідько лисий потяг його на високу яблуню. Вона росла не в садку, а зовсім скраю, біля присадкуватої хатини з лупатими вікнами, які тільки й бачили на своєму віку, що ту яблуню. До самого її вершечка наче причепилося налите сонцем яблуко з ніжним рум’янцем на всю щоку. Коли гілкою коливав віте...