КОШЕНЯ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Ми зустрілися у вересні 1999 року, а попрощалися через п’ять років у жовтні.

Не пам’ятаю, я, можливо, вже розповідала цю історію. З віком стаю забудькуватою, часом не пам’ятаю, що розповідала, а що ні. А сентиментальною була завжди.

Отож уявіть собі найлагідніший з усіх можливих вересень: зранку та ввечері достатньо свіжо, аби одягнути улюблену маринарку, вдень доволі тепло, аби носити її гарно складеною на руці. Або, як у рекламі, зачепити пальцем за петельку-вішачок і закинути на плече. І взагалі, я була така доросла та стильна, білява (фарбована, звісно), з макіяжем та на підборах. А сумка яка в мене була! До жакета пасувала ідеально.

Словом, після пар, зі стипендією в кишені, гуляю центром Львова, не так містом милуюся, як даю йому змогу помилуватися мною. І заблукала зрештою на Краківський базар, втім, не в ряди, де одяг продають, а в куток, де продають тварин. У кожному великому місті був такий базар. Спершу в таких зоорядах усе було доволі непогано, там власники продавали хом’ячків, папужок або цуценят. Ну буває ж таке, що хом’яки несподівано привели потомство. Що робити зі зграєю гризунів чи виводком песиків? Усіх «у добрі руки» сусідів, знайомих чи колег не прилаштуєш, от і виносили на базар, продавали за невелику суму. Та за певний час знайшлися спритники, які радо забирали в господарів дрібноту, запевняючи, що тваринки опиняться-
таки в добрих руках, ще й платню з них здирали, мовляв, на утримання до продажу. От я повільно крокую повз столи із хвилястими папужками та лимонно-жовтими канарками, повз акваріуми з хом’яками – пухнастими та короткошерстими, білими і бежевими, золотистими та крихітними сірими. Повз клітки з декоративними пацючками, ящик із двома черепахами. Ось на окремому прилавку дві великі дротяні клітки з кошенятами. У дальній – чорно-білі кошенята, у тій, що ближче, біло-руді. Кошенята величенькі, худі, довгоногі, дрімають на теплому вересневому сонечку. А в кутку – зовсім мале смугасте, не спить, розглядає все довкола. Щось закололо в серці, не піду я звідси без нього...

Жінка правила за кошеня дві гривні. Дві – то дві. Тоді я не знала, що інших кошенят просто викинуть за містом: вони вже великі, таких ніхто не купить, а годувати далі – нерентабельно. Доволі швидко на їхньому місці будуть нові, кішки в місті народжують справно.

І от я заховала малюка під полу жакета, йду на тролейбусну зупинку й думаю водночас про те, чи не надзюрить котик на маринарку і як сприймуть мій напад жалощів батьки.

Та якось спокійно сприйняли. Кошеня вгрілося й задрімало, і коли я поставила його на підлогу посеред кухні, спершу не втямило, де воно і що відбувається, витріщило сонні очі, почало роззиратися. А довкола все таке величезне! Ніжки кухонного столу, деренчливий холодильник, віник, татові ноги у великих тапках, мамині ноги у шльопанцях... От ми з кошеням стояли перед ними, очікуючи присуду – виженуть чи ні?

Знаєте, що перш за все зробило кошеня? Виблювало. Поки я прибирала, мама сплескувала руками й бідкалася:

– Як же треба було морити голодом кота, аби він наковтався макаронів? Бідолашечка... Наковталося – от і вернуло...

Тато тим часом взувся та вийшов з дому. Повернувся хвилин за десять, із картонною коробкою з-під (парадокс!) макаронів.

– У гастрономі дівчата віддали, ціла і чиста...

Коробку надрізали так, щоб кошеня могло вільно залазити досередини та вилізати назовні, застелили старим байковим халатом. Передбачали, що кошеня там спатиме, а воно вперто вилізало і йшло мандрувати квартирою, ризикуючи опинитися в когось під ногами. Ми почали за кожним кроком роззиратися і звертати одне одному увагу:

– Обережно, кіт!

Власне, то був не кіт. Усі по черзі зазирнули кошеняті «під хвіст» і зрештою цілком фахово вирішили, що то кішка. Постало логічне запитання «Як назвемо?». Від макаронної тематики вирішили не відходити, назвали Вермішеллю. Так смугасте кошеня Вермішелька в нас оселилося.

Багато років після того, коли ми згадували про неї, Вермішелька удавалася нам ідеальною кішкою, просто зразково-показовою. Усі потреби справляла лише в лоточок із дрібно надертою газетою (ну, може, окрім кількох разів, поки опановувала науку). Подерла, щоправда, о...

Дякуємо за вашу передплату онлайн!