КОШЕНЯ

ЧИТАЙТЕ ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ НА STORRISS

Ми зустрілися у вересні 1999 року, а попрощалися через п’ять років у жовтні.

Не пам’ятаю, я, можливо, вже розповідала цю історію. З віком стаю забудькуватою, часом не пам’ятаю, що розповідала, а що ні. А сентиментальною була завжди.

Отож уявіть собі найлагідніший з усіх можливих вересень: зранку та ввечері достатньо свіжо, аби одягнути улюблену маринарку, вдень доволі тепло, аби носити її гарно складеною на руці. Або, як у рекламі, зачепити пальцем за петельку-вішачок і закинути на плече. І взагалі, я була така доросла та стильна, білява (фарбована, звісно), з макіяжем та на підборах. А сумка яка в мене була! До жакета пасувала ідеально.

Словом, після пар, зі стипендією в кишені, гуляю центром Львова, не так містом милуюся, як даю йому змогу помилуватися мною. І заблукала зрештою на Краківський базар, втім, не в ряди, де одяг продають, а в куток, де продають тварин. У кожному ве...

Дякуємо!