КОЛИ ВЗЯВ ІЗ «ПРИЧЕПОМ»…

Не так давно стала свідком цікавої розмови двох жінок, яку хочу переповісти.

Ольга Дмитрівна була мамою доньки, красуні Алли. Дівчина закінчила університет, працювала. Єдине, що турбувало її батьків, – те, що вона ні з ким не зустрічалася й у свої 26 років навіть не думала про заміжжя. Коли родичі чи знайомі запитували її про це, Алла робила загадковий вигляд і відповідала:

– Ось-ось мине осінь (зима) і почнемо готуватися… Ще трішечки потерпіть…

Та, нарешті, Ольга Дмитрівна і її чоловік Олег Петрович зрозуміли, що в доньки хтось з’явився. Проте Алла нічого про нього не хотіла розповідати – вони просто зустрічаються, поки нічого серйозного. То й заспокоїлися, хоча, на думку Ольги Дмитрівни, припустилися великої помилки: потрібно було дізнатися ще тоді, хто він, той «кавалер». Однак сподівалися, що в дочки вистачить мудрості, аби не зустрічатися з якимось п’яницею, ледарем чи нікчемою.

Батьки почали відкладати гроші на весілля. Крім того, відвідали з серйозною розмовою маму Олега Петровича. Разом вирішили, що вона переїде жити до них, а квартиру подарує онучці. Передбачаючи різні неприємні ситуації, бабуся вже оформила дарчу онуці. Тож усі чекали, коли Алла познайомить їх зі своїм обранцем.

Якось дочка прийшла з роботи засмучена.

– Що сталося? – запитали її схвильовані батьки.

– Я вагітна…

– Та це ж добре! Відгуляємо весілля, жити є де!

Алла нічого не відповіла й, зіславшись на втому, пішла до своєї кімнати. Декілька днів ходила задумана, а потім сказала, що найближчими вихідними її прийдуть сватати.

Ольга Дмитрівна накрила святковий стіл. Очікували на шістьох-вісь­мох гостей, однак прийшли лише наречений і його мама. Майбутня свекруха відразу почала висловлювати свої претензії:

– Тіснувато у вас тут… А ще коли молоді тут житимуть, а ще дитина народиться, зовсім мало місця буде.

– Вони тут не житимуть, – відповів Олег Петрович, – в Алли є своя квартира.

– То недобре, адже придбана вона до шлюбу, отже, Ігор не буде в ній господарем!

– Якщо ми з вами не втручатимемося у стосунки молодих, не наголошуватимемо на тому, кому належить помешкання, все буде добре!

– То для вас, свате, добре! А для нас не дуже. Мій син бере вашу доч­ку з «причепом», ще й господарем в оселі не буде?

– З яким причепом? Це ж дитина Ігоря!

– А це ще довести потрібно!

Словом, посварилися свати ще під час сватання. Сваха пішла з гордо піднятою головою, Ігор рушив за нею.

Алла плакала, переживала, проте батьки навіть не намагалися її заспокоїти.

– І це такого ти покохала? Що це за чоловік, який дозволяє ображати наречену, ще й погоджується з такою думкою матері? Не хвилюйся, народиться малюк, ми допоможемо тобі його на ноги поставити, а такого Ігоря ти ще знайдеш!

Минуло три дні, й Ігор знову з’явився на порозі їхньої квартири. З квітами для Алли та Ольги Дмитрівни і з великим тортом.

– Не ображайтеся на мою маму, вона сама мене виховувала. Я в неї єдиний син, більше родичів у нас немає…

Поговоривши у спокійній атмо­сфері, вирішили, що весілля не влаштовуватимуть, молоді просто зареєструють шлюб і підуть жити у свою квартиру. Так і зробили. Щоправда, мати Ігоря всім знайомим розповіла, які скупі в неї свати, навіть весілля відмовилися єдиній дочці зробити. Проте одна з подруг не стрималася:

– То й у тебе Ігор єдиний син. Чому ж ти для своєї родини весілля не організувала?

– А навіщо? Я краще синові гроші віддам, нехай себе новенькими речами потішить!

Минуло три місяці. Алла почала рідше заходити до батьків. Ольга Дмитрівна вирішила, що пора відвідати молодих. Пішли з чоловіком до них. Картина, яку побачили, обурила їх: заплакана вагітна дочка прибирала у квартирі, совала меблі, а зять лежав на дивані перед телевізором!

Коли Ольга Дмитрівна зробила йому зауваження, він відповів:

– Про свої візити попереджати потрібно! Ви прийшли до мене додому, ще й мене ганьбити надумали!

– Ігорю, але ж Алла вагітна…

– Наразі невідомо, від кого! Взяв її з «причепом», то ще й забаганки виконувати повинен?!

Почувши...