ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»
564Історія з життя
Не так давно стала свідком цікавої розмови двох жінок, яку хочу переповісти.
Ольга Дмитрівна була мамою доньки, красуні Алли. Дівчина закінчила університет, працювала. Єдине, що турбувало її батьків, – те, що вона ні з ким не зустрічалася й у свої 26 років навіть не думала про заміжжя. Коли родичі чи знайомі запитували її про це, Алла робила загадковий вигляд і відповідала:
– Ось-ось мине осінь (зима) і почнемо готуватися… Ще трішечки потерпіть…
Та, нарешті, Ольга Дмитрівна і її чоловік Олег Петрович зрозуміли, що в доньки хтось з’явився. Проте Алла нічого про нього не хотіла розповідати – вони просто зустрічаються, поки нічого серйозного. То й заспокоїлися, хоча, на думку Ольги Дмитрівни, припустилися великої помилки: потрібно було дізнатися ще тоді, хто він, той «кавалер». Однак сподівалися, що в дочки вистачить мудрості, аби не зустрічатися з якимось п’яницею, ледарем чи нікчемою.
Батьки почали відкладати гроші на весілля. Крім того, відвідали з серйозною розмовою маму Олега Петровича. Разом вирішили, що вона переїде жити до них, а квартиру подарує онучці. Передбачаючи різні неприємні ситуації, бабуся вже оформила дарчу онуці. Тож усі чекали, коли Алла познайомить їх зі своїм обранцем.
Якось дочка прийшла з роботи засмучена.
– Що сталося? – запитали її схвильовані батьки.
– Я вагітна…
– Та це ж добре! Відгуляємо весілля, жити є де!
Алла нічого не відповіла й, зіславшись на втому, пішла до своєї кімнати. Декілька днів ходила задумана, а потім сказала, що найближчими вихідними її прийдуть сватати.
Ольга Дмитрівна накрила святковий стіл. Очікували на шістьох-вісьмох гостей, однак прийшли лише наречений і його мама. Майбутня свекруха відразу почала висловлювати свої претензії:
– Тіснувато у вас тут… А ще коли молоді тут житимуть, а ще дитина народиться, зовсім мало місця буде.
– Вони тут не житимуть, – відповів Олег Петрович, – в Алли є своя квартира.
– То недобре, адже придбана вона до шлюбу, отже, Ігор не буде в ній господарем!
– Якщо ми з вами не втручатимемося у стосунки молодих, не наголошуватимемо на тому, кому належить помешкання, все буде добре!
– То для вас, свате, добре! А для нас не дуже. Мій син бере вашу дочку з «причепом», ще й господарем в оселі не буде?
– З яким причепом? Це ж дитина Ігоря!
– А це ще довести потрібно!
Словом, посварилися свати ще під час сватання. Сваха пішла з гордо піднятою головою, Ігор рушив за нею.
Алла плакала, переживала, проте батьки навіть не намагалися її заспокоїти.
– І це такого ти покохала? Що це за чоловік, який дозволяє ображати наречену, ще й погоджується з такою думкою матері? Не хвилюйся, народиться малюк, ми допоможемо тобі його на ноги поставити, а такого Ігоря ти ще знайдеш!
Минуло три дні, й Ігор знову з’явився на порозі їхньої квартири. З квітами для Алли та Ольги Дмитрівни і з великим тортом.
– Не ображайтеся на мою маму, вона сама мене виховувала. Я в неї єдиний син, більше родичів у нас немає…
Поговоривши у спокійній атмосфері, вирішили, що весілля не влаштовуватимуть, молоді просто зареєструють шлюб і підуть жити у свою квартиру. Так і зробили. Щоправда, мати Ігоря всім знайомим розповіла, які скупі в неї свати, навіть весілля відмовилися єдиній дочці зробити. Проте одна з подруг не стрималася:
– То й у тебе Ігор єдиний син. Чому ж ти для своєї родини весілля не організувала?
– А навіщо? Я краще синові гроші віддам, нехай себе новенькими речами потішить!
Минуло три місяці. Алла почала рідше заходити до батьків. Ольга Дмитрівна вирішила, що пора відвідати молодих. Пішли з чоловіком до них. Картина, яку побачили, обурила їх: заплакана вагітна дочка прибирала у квартирі, совала меблі, а зять лежав на дивані перед телевізором!
Коли Ольга Дмитрівна зробила йому зауваження, він відповів:
– Про свої візити попереджати потрібно! Ви прийшли до мене додому, ще й мене ганьбити надумали!
– Ігорю, але ж Алла вагітна…
– Наразі невідомо, від кого! Взяв її з «причепом», то ще й забаганки виконувати повинен?!
Почувши ці слова, Олег Петрович схопив валізу й наказав зятеві збирати свій одяг і вимітатися. Кидаючи абияк речі, Ігор буркотів:
– Піду, але не повернуся до Алли! Нехай сама своє байстря бавить!
Аллу батьки забрали додому, а бабуся повернулася у свою квартиру.
Незабаром дочка народила дівчинку, яка була дуже схожою на Ігоря, проте про нього ніхто не згадував. До того ж Алла розповіла про ті три «медові» місяці, які прожила разом із благовірним. Комунальні платежі, харчування, інші витрати лежали на її плечах. Ігор мотивував це тим, що він у цій квартирі в гостях, тож не повинен ні за що платити. Уся робота в оселі: прибирання, прання, приготування їжі – також обов’язки Алли, адже то не чоловіча справа. Найбільшим аргументом було те, що чоловік узяв її «з причепом», тож вона повинна старатися догодити йому… І якби не втрутилися батьки, хто знає, скільки Алла отак догоджала б чоловікові!
Жінка подала на розлучення й на аліменти. Ігор з мамою подали заяву до суду, в якій просили взяти до уваги, що дитина не його, проте аналіз ДНК спростував їхні доводи. Алла хотіла відмовитися від аліментів, але батьки наполягли:
– Ми тих грошей не потребуємо, але нехай накопичуються для дитини!
Ігор аліменти сплачує, проте дочки вперто не визнає. Живе з мамою, яка шукає йому гідну наречену: щоб мала квартиру, автомобіль, роботу з високою зарплатою, а головне – була без «причепа»!
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
27
Життєві історії
