З поштової скриньки
ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ
«Ні до кого не прив’язуйся» – він написав цю фразу на запорошеному екрані свого ноутбука. Того вечора. При світлі настільної лампи. Зайшов у квартиру, кинув куртку на вішак і пішов у свою кімнату.
Після смерті батька вся квартира й так була його. Але він, як і раніше, виділяв саме цю кімнату як свою. Моя кімната – моя фортеця. Це про неї. Нічого особливого: розкладачка царських часів, такі ж стільці та стіл, з витертим лаком і кислим, як квашена капуста, скрипом та книжкова полиця скарбів.
Для нього книги справді мали цінність. Та не ту, що клеять торгівці на обкладинці. Більше. Хіба мають пориви людської душі, зодягнені в рими переживання і заховані в образах визнання, обчислювану ціну? На сторінках були знання та досвід, карти людської душі та ключі до незримих схованок серця. Ні, все це було безцінним. Усе це не раз давало відповіді на, здавалося б, нерозв’язні питання й відчиняло двері там, де вихід був запечатаний, і стояв на варті вогненний херувим. Тут він по-справжньому почувався в безпеці.
У світі, де красою вважали правильно нанесений макіяж і професійно удобрену силіконом філейну частину. Де красу оцінювали надрукованими на папірцях обличчями заморських вождів. Де терабайти розуму обчислювали кількістю позитивних реакцій у віртуальному обліковому записі. У цьому світі юнак став виродком.
І річ навіть не у фізичній непривабливості, адже роблять пластичні операції, дивлячись і засуджуючи чийсь непрофесіоналізм нагорі, й самі стаючи творцями. Він не відповідав параметрам цього світу. Вдихав запах квіток жасмину, коли інші купували щось ароматичне в численних кіосках. Слухав шелест осіннього листя в парку та буркотіння сонних сорок, коли на асфальт спускали черговий інтелект-кар. Пересипав із долоні в долоню охололий пісок на жовтневому пляжі, коли міста готувалися до чергових роковин чогось там… Коли краса пліткувала й аплодувала життю когось із великих, померлого від чуми минулого вже століття, потворність опускала додолу сповнені блиску очі, бачачи трагедію і покаяння ангела, що заблукав.
У Спарті таких скидали зі скелі. У нинішньому толерантному суспільстві цнотливої богеми та безкорисливої політики таких просто намагалися не помічати, даючи їм право самостійно залишити бал першими. Але траплялися й винятки, звичаям іноді властиво повертатися. І тоді не таких ведуть до краю та вішають на хрестах.
Батько допоміг влаштуватись юнакові в тролейбусне управління кондуктором. Познайомив і прищепив любов до мовчазних друзів у скромних обкладинках. Навчив дивитись у вічі страху й схилятися перед вітрами невідворотного. Своїм прикладом показав, як радіти клаптику блакитного неба на нескінченному полотні осінніх хмар і як визнавати помилки, що сиплються зі штопаної кишені нашої долі. З березневим капанням учитель пішов, залишивши учня щодня складати іспити, падати, вставати і йти далі.
– Ні до кого не прив’язуйся, синку. Прихильність схожа до якоря: для фрегата з вітрилами, що сьорбнули попутного вітру, він перешкода. Прихильність породжує біль. Біль сильний, як тихоокеанський десятибальний шторм, і гарячий, як пісок Сахари. Тривалий, як індійські зливи, та спустошливий, як африканський самум. Він залишає глибокі шрами всередині. Й дуже часто вони не гояться, не придумали ескулапи таких ліків.
Але хіба хлопець знав, де настає прив’язаність? Де просте «привіт» чи «добрий день» перестає бути знаком пристойності і стає словом, яке ти хочеш сказати. Так, саме хочеш. Коли бажання стає потребою, виникає прив’язаність.
– Що у вас за проїзд? – він звик на це запитання отримувати лише данину з кількох монет. Запитання – гроші – квиток – право вільного проїзду з пункту А до пункту Б. Дуже проста схема. Навіщо ускладнювати?
– Доброго ранку. В мене «двадцятка». Нічого? У вас буде решта?
За той час, пару-трійку років, що він пропрацював у тролейбусному, «доброго ранку» бажали лише ведучі нудотного FM‑радіо та рідкісні пасажири своїм телефонним співрозмовникам, більше ніхто. Тому два безневинні слова змусили юнака підвести очі.
Що може бути незвичайного в дівочій усмішці, ранковому привітанні та карих очах? Загалом нічого. Якщо тільки вони не наповнені теплом і світлом, здатними потворність назвати істиною.
Ви, напевно, пам’ятаєте той момент, коли водій зустрічної машини, що вистрибнула з-за повороту, змінює світло з далекого на ближнє. Ті частки секунди, коли ти сліпнеш. Так само добре слово засліплює серце, що перебуває в темряві.
Юнак знайшов решту й відірвав квиток.
– Дякую. Гарного вам дня. – Дівчина поклала простягнуті гроші в кишеню куртки, поправила неслухняний локон каштанового волосся і розкрила книгу, що лежала на колінах. Темно-вишнева, як церковне вино, обкладинка. Схожа стояла в нього на полиці. Назви вона не показувала, завбачливо приховавши від цікавих очей. За часів прогресу, що просувається семимильними кроками, паперова книга була моветоном і, як прищі після непомірного солодкого, провокувала погляди нерозуміння в довколишніх.
Вона завжди їздила семигодинним, коли менше людей. І можна у відносній тиші почитати книгу. Сідала попереду, за водієм, на одиночне місце.
А він ставав трохи позаду. Й обережно спостерігав, як вона перегортає сторінки, акуратно розгладжуючи пом’яті чи загнуті краї. Як іноді дивиться у вікно на лиснілі від жиру іномарки, що обганяли тролейбус. Чомусь усміхається, щось згадуючи. Поправляє бунтівні локони, що пахнуть чомусь польовими квітами. Що пахнуть так для нього.
Вона щодня бажала йому доброго ранку, і ранок ставав добрим, незважаючи на всі дощі та сніги, що валилися зверху, незалежно від озлоблених людей-мурах, що поспішають в офіси-цехи заробити собі на хліб і комусь на масло. І щоразу вона бажала йому гарного дня. І день був чудовий. Та він і не сумнівався, що може бути інакше.
У п’ятницю він чекав, щоб якнайшвидше настав понеділок. У салоні тролейбуса раз у раз поглядав на сидіння попереду. А в порожній колись вазі на кухні час до часу почали з’являтися квіти. Навколо раптом стало світліше.
А одного разу вона показала йому обкладинку своєї книги – Брати Грімм «Казки». І сказала, що чомусь дуже любить цей жанр. З дитинства, коли бабуся садила її поруч і читала про лицарів і драконів, чари і правду, життя і смерть. Що в них більше реальності, ніж у нашому житті. І якби вони жили на сторінках казки, вона хотіла б бути Білосніжкою.
– Якщо ми так часто зустрічаємося, нумо знайомитися. Мене звати…
– Гей, чуєш, візьми за проїзд. – Нас надто часто кидали з неба на землю. Можливо, так нас вчили не мати особливих ілюзій до навколишнього життя. «Земля ти і в землю відійди»… Знай своє місце і не літай у хмарах. Юнак дав квиток пасажирові й повернувся до Білосніжки, щоб почути те, що його цікавило. Ім’я. Декілька літер, сплетених у небачений візерунок, здатні дарувати людині почуття. Почуття радості чи смутку. Залежно від серця, що його згадує.
Повернувся, лише щоб побачити, як вона, на ходу розкриваючи парасольку, виходить із тролейбуса.
Ні до кого не прив’язуйся.
Він більше її не бачив, ні наступного дня, ні після.
Увечері за тиждень він побачив темно-вишневу обкладинку, що лежала на підвіконні в робочій роздягальні.
…Того дня йшов дощ. І вранці, і вдень, і ввечері. Здавалося, це ангельський плач про майбутнє, про те, що має відбутися. Похмурим асфальтом текли струмками річки небесних сліз, утворюючи ставки й озера, заливаючи зливні отвори та перетворюючи зупинки на безлюдні острови.
Вона просто стала ногами в одне з таких озер, тримаючись за позбавлений ізоляції металевий поручень.
Вони завжди йдуть поряд. Одна починає свою ходу, інша – її закінчує. Дві подруги, дві сестри. І ніхто не знає, коли перша вирішить передати естафету другій: чи вдень, чи вночі, у листопаді чи на Великдень. Хтось каже, що коли настає час, перша просто змінює своє вбрання. І дорога йде далі, дещо змінюючи ухил, вгору чи вниз.
…І пізніше, заходячи до кімнати, він вмикав світло лише задля того, щоб побачити фразу на запиленому екрані вимкненого ноутбука.
* * *
Коли гасне світло, чоловіки не плачуть. Коли гасне світло, чоловіки згадують імена. Імена тих, чиї рани вони носять у своїх серцях.
Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
Життєві історії
Життєві історії

