КИРИЛО

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

11 липня 21:58

399

Джерело:

Історія з життя

Кирило вів автівку обережно й повільно. Зрідка поглядав у дзеркало: на задньому сидінні тихенько посапувала Ганна. Натомилася бідолашна вчора на роботі, а сьогодні виїхали ледь розвиднилося, то дорогою куняла, а потім заснула. Кирило віз кохану дівчину в садибу своїх покійних діда та бабусі. Батько взагалі був налаштований продати все, проте Кирило був проти. Батько не став перечити: нащо йому псувати стосунки з єдиним сином. Хоче порядкувати там, то й нехай.

Батьки в садибі практично ніколи не бували, а от Кирило любив приїздити. Сам усе ремонтував, майстрував. Словом, почувався господарем. От і зараз віз деякі будівельні матеріали: лагодитиме дах, а Ганна буде допомагати.

Один раз Кирило зупиняв автівку: купив хліба та ще дещо з харчів. Доїхали швидко. Хлопець відімкнув ворота, заїхав, вийшов і уважно оглянувся: все було на місці, як і залишив. Кирило чомусь завжди побоювався, щоб не обікрали, бо до села доволі-таки далеко. Батько з цього завжди сміявся: «А що там брати?». Брати ж дійсно нічого, проте неприємно.

Кирило відчинив дверцята й тихенько поторсав Ганну за плече. Та миттю розплющила очі: «Приїхали? Так швидко».

– Вставай, соню. Йди до хати. Можеш іще трохи подрімати, поки я приготую сніданок, – сміявся молодик.

Кирило був у чудовому настрої: на вулиці сонечко, поряд Ганна, попереду два вихідні. Він трохи попрацює, а потім вони підуть до річки. Увечері розпалять багаття, розмовлятимуть, мріятимуть, плануватимуть…

Ганна вже не спала. Поки Кирило смажив яєчню з ковбасою, вона вправно нарізала овочі, приготувала салат.

Кирило милувався дівчиною: спокійна, хазяйновита. Он його давня подруга Наталя нічого б не робила: скала б свої пещені рученята і наглядала, як Кирило все приготує. Сам.

Та що там склала рученята. Вона б узагалі з ним не поїхала. У садибі була лишень раз. І все їй не сподобалося: брудно, холодно, а ще смердить.

З Ганною Кирило познайомився не так уже й давно – навесні. Забіг у невеличкий магазинчик, а там… За прилавком лише одна продавчиня, проте яка… Наче сонечко. Невисокого зросту, струнка, товста чорнява коса нижче пояса, великі карі очі. А усмішка… Одразу й забув, чого прийшов. Потім заходив іще декілька разів, перш аніж зважився призначити побачення.

До того Кирило зустрічався з Наталею, донькою батькового шефа. Завжди вважав, що дівчина йому подобається. Усі називали їх гарною парою. Батьки Кирила обережно натякали про весілля. Якщо син одружиться, то вони будуть спокійні за нього. Зі зв’язками, з посадою та статками батька Наталі життя молодих буде безхмарним і безтурботним.

Хлопець цих розмов не підтримував: їхня родина сама не бідна, й вони з Наталею ще молоді, то треба щось побачити в цьому житті, а вже потім думати, коли, як і з ким поєднувати свою долю.

А от коли побачив Ганну… Та, мабуть, до Наталі в нього взагалі немає ніякого почуття, як, здається, і в неї до нього. Була така впевнена в собі, спокійна, непоступлива панночка.

Кирило не хотів дратувати батьків, то з Наталею не поривав, проте зустрічалися зрідка. Юнак пояснював, що він багато часу вчиться, хоче закінчити юридичний з червоним дипломом, а далі працюватиме або у прокуратурі, або піде служити у поліцію.

Останнім часом (подумки додавав, що після закінчення вишу… чи навіть раніше), як схоче Ганна, вони житимуть разом. У нього є гроші, вистачить, щоб купити невеличку квартиру. Автівку теж має, то заживуть як голуб з голубкою.

Щоправда, це були наразі мрії. З Ганною він ними поки не ділився. Нехай іще мине трохи часу, дівчина звикне до нього, вони краще пізнають одне одного.

Ганна сама була з невеликого села. Виросла в багатодітній родині, де дітьми ніхто особливо не переймався. Старші опікувалися молодшими, батьки важко працювали, то до уваги малі не звикли. Підростали і вилітали з рідного гніздечка. А далі… ніхто не прагнув спілкування.

Ганна розповідала, що була третьою дитиною в сім’ї, то дві старші сестри після школи, як поїхали до міста, більше й не озивалися. А батьки і не чекали. Вони свій обов’язок виконали: годували, одягали, вивчили у школі. А далі – у кожного своє життя. У яке місто поїхали? Хто ж його знає. Телефона батьки не мали, діти й поготів. Ганна розповідала, що телефон з’явився у неї, коли вона вже працювала і жила в місті.

Ганна була тиха, спокійна, розважлива. Хотіла вчитися. Та де ж ті гроші брати? Спочатку пішла прибиральницею, потім – продавчинею. Любила читати, ходити в кіно. Нещодавно сором’язливо зізналась, що пише вірші. Дівчина привабила Кирила своєю спокійною та лагідною вдачею, доброзичливістю.

Тим часом поснідали, Ганна швидко прибрала, помила посуд, трохи відпочили, а потім Кирило взявся до роботи. Ганна визвалась допомагати.

Кирило вправно заліз на дах, а Ганна стояла на драбині й подавала інструменти та цвяхи.

Хлопець був занятий, аж раптом дівчина скрикнула і впала з драбини. Слідом за нею полетів важкий ящик з інструментами та цвяхами.

Кирило занепокоєно повернувся: що таке? Мабуть, перечепилася. Погукав. Відповіді нема. Швидко прослизнув до драбини. Поглянув униз і злякано відсахнувся: Ганна лежала на спині. Обличчя не видно: важкий ящик упав на голову.

Молодик рибкою ковзнув униз. Швидко відкинув ящик. Обличчя геть розбите… кров на голові, на обличчі. Не дихає… Обережно підняв і заніс до хати, поклав на диван, метнувся по воду.

Яка вже вода… Хлопець завив із переляку, потім схаменувся. Треба викликати «швидку», поліцію. Та що вже та «швидка», а от поліція… Він же сам навчається на юридичному. Отак приїхав би він сам на виклик… Хата далеко від села… Хлопець з дівчиною удвох… Голова та обличчя в дівчини розбиті… Впала з драбини, а драбина ж ціла… Чого б це вона впала… а де був він…. А може, посварилися? А може, штовхнув? А може, ще щось…

Хотів зателефонувати батькові, однак передумав. Хіба про таке розмовляють телефоном.

А ще… Нащо йому, майбутньому юристові, таке… Невідомо коли і як усе скінчиться… Як це переживуть батьки. Навіть подумав про Наталю. Її батько точно заборонить їм зустрічатися…

Ще невідомо як обернеться, а ж його батько теж на посаді, то хіба мало в нього ворогів? І ще багато різних думок, та всі лише про себе коханого… про своє подальше життя.

А Ганна…. А їй уже нічим не допоможеш… Та ж він ні в чому не винен. От тільки як це довести. І взагалі, кому і що він повинен доводити, коли він ні в чому не винен. З батьками Ганна давно не спілкується. Працювала без офіційного оформлення, то власник магазину подумає, що просто кинула роботу. Договору оренди з хазяйкою теж не укладала… Хлопець згадав, що дівчина йому неодноразово скаржилася на власницю квартири: не довіряли жінки одна одній. Ганна казала, що документи та свої невеликі заощадження вона завжди носить із собою.

А ще, до речі, ні власник магазину, ні господиня квартири його не знають. Вони ніколи не бачилися. Хазяйка теж вирішить, що дівчина знайшла собі щось краще. Хто її шукатиме… а ніхто… Ганна неодноразово казала, що вона в місті сама. Сама-самісінька. Поза роботою і домом спілкується лише з ним.

Думки стрибали в голові хлопця, наче ті вивірки. Та поки думки стрибали, руки вправно працювали. Копали яму… Завернув у простирадло. Глянув у сумочку Ганни… документи, гроші, косметика…

Вийшов надвір і сторожко озирнувся: нікого й нічого. Виніс та поклав на дно ями. Поряд – сумочку. Поховав. Стояв поряд недовго. Швидко все помив, прибрав інструменти, цвяхи.

Телефон Ганни забрав. Бідолашній ніхто й не телефонував. Усю ніч не спав і прислухався: ніде нікого та нічого.

Уранці зібрався і поїхав додому. Телефон Ганни викинув у місті у водойму. В себе видалив її номер. А ще їхав і думав: чи міг їх хто бачити разом? Навряд… Може, хто й бачив, як дівчина сідала в автівку, але хто ж на це звернув увагу. Кому це потрібно. Дорогою в село? Та ж Ганна спала на задньому сидінні, якщо хто і помітив автівку, то міг бачити тільки його. У селі? В село він не заїжджав. Нікого про свій приїзд не попереджав. Він у селі взагалі майже ні з ким не спілкується.

Уже й ніяких думок про те, що в нього плани на подальше життя з Ганною, що вона йому подобалась, були почуття… А чи були?

Виправдовував себе тим, що він же не вбивав…

Час спливає. Ніхто Кирила не турбував і не питав. Ніхто нічого не підозрює. Про Ганну він нічого не чув. Може, й шукали, та йому про це не відомо.

А от думки не відпускають… Чому ж так учинив… І як із цим жити далі…