КИРИЛО

Кирило вів автівку обережно й повільно. Зрідка поглядав у дзеркало: на задньому сидінні тихенько посапувала Ганна. Натомилася бідолашна вчора на роботі, а сьогодні виїхали ледь розвидни­лося, то дорогою куняла, а потім заснула. Кирило віз кохану дівчину в садибу своїх покійних діда та бабусі. Батько взагалі був налаштований продати все, проте Кирило був проти. Батько не став перечити: нащо йому псувати стосунки з єдиним сином. Хоче порядкувати там, то й нехай.

Батьки в садибі практично ніколи не бували, а от Кирило любив приїздити. Сам усе ремонтував, майстрував. Словом, почувався господарем. От і зараз віз деякі будівельні матеріали: лагодитиме дах, а Ганна буде допомагати.

Один раз Кирило зупиняв автівку: купив хліба та ще дещо з харчів. Доїхали швидко. Хлопець відімкнув ворота, заїхав, вийшов і уважно оглянувся: все було на місці, як і залишив. Кирило чомусь завжди побоювався, щоб не обікрали, бо до села доволі-таки далеко. Батько з цього завжди сміявся: «А що там брати?». Брати ж дійсно нічого, проте неприємно.

Кирило відчинив дверцята й тихенько поторсав Ганну за плече. Та миттю розплющила очі: «Приїхали? Так швидко».

– Вставай, соню. Йди до хати. Можеш іще трохи подрімати, поки я приготую сніданок, – сміявся молодик.

Кирило був у чудовому настрої: на вулиці сонечко, поряд Ганна, попереду два вихідні. Він трохи попрацює, а потім вони підуть до річки. Увечері розпалять багаття, розмовлятимуть, мріятимуть, плануватимуть…

Ганна вже не спала. Поки Кирило смажив яєчню з ковбасою, вона вправно нарізала овочі, приготувала салат.

Кирило милувався дівчиною: спокійна, хазяйновита. Он його давня подруга Наталя нічого б не робила: скала б свої пещені рученята і наглядала, як Кирило все приготує. Сам.

Та що там склала рученята. Вона б узагалі з ним не поїхала. У садибі була лишень раз. І все їй не сподобалося: брудно, холодно, а ще смердить.

З Ганною Кирило познайо­мився не так уже й давно – навесні. Забіг у невеличкий магазинчик, а там… За прилавком лише одна продавчиня, проте яка… Наче сонечко. Невисокого зросту, струнка, товста чорнява коса нижче пояса, великі карі очі. А усмішка… Одразу й забув, чого прийшов. Потім заходив іще декілька разів, перш аніж зва­жився призначити побачення.

До того Кирило зустрічався з Наталею, донькою батькового шефа. Завжди вважав, що дів­чина йому подобається. Усі називали їх гарною парою. Батьки Кирила обережно натякали про весілля. Якщо син одружиться, то вони будуть спокійні за нього. Зі зв’язками, з посадою та статками батька Наталі життя молодих буде безхмарним і безтурботним.

Хлопець цих розмов не підтримував: їхня родина сама не бідна, й вони з Наталею ще молоді, то треба щось побачити в цьому житті, а вже потім думати, коли, як і з ким поєднувати свою долю.

А от коли побачив Ганну… Та, мабуть, до Наталі в нього взагалі немає ніякого почуття, як, здається, і в неї до нього. Була така впевнена в собі, спокійна, непоступлива панночка.

Кирило не хотів дратувати батьків, то з Наталею не поривав, проте зустрічалися зрідка. Юнак пояснював, що він багато часу вчиться, хоче закінчити юридичний з червоним дипломом, а далі працюватиме або у прокуратурі, або піде служити у поліцію.

Останнім часом (подумки додавав, що після закінчення вишу… чи навіть раніше), як схоче Ганна, вони житимуть разом. У нього є гроші, вистачить, щоб купити невеличку квартиру. Автівку теж має, то заживуть як голуб з голубкою.

Щоправда, це були наразі мрії. З Ганною він ними поки не ділився. Нехай іще мине трохи часу, дівчина звикне до нього, вони краще пізнають одне одного.

Ганна сама була з невеликого села. Виросла в багатодітній родині, де дітьми ніхто особливо не переймався. Старші опікувалися молодшими, батьки важко працювали, то до уваги малі не звикли. Підростали і вилітали з рідного гніздечка. А далі… ніхто не прагнув спілкування.

Ганна розповідала, що була третьою дитиною в сім’ї, то дві старші сестри після школи, як поїхали до міста, більше й не озивалися. А батьки і не чекали. Вони свій обов’язок виконали: годували, одягали, вивчили у школі. А далі – у кожного своє життя. У яке місто поїхали? Хто ж його знає. Телефона батьки не мали, діти й поготів. Ганна розповідала, що тел...