КИРИЛО

Кирило вів автівку обережно й повільно. Зрідка поглядав у дзеркало: на задньому сидінні тихенько посапувала Ганна. Натомилася бідолашна вчора на роботі, а сьогодні виїхали ледь розвидни­лося, то дорогою куняла, а потім заснула. Кирило віз кохану дівчину в садибу своїх покійних діда та бабусі. Батько взагалі був налаштований продати все, проте Кирило був проти. Батько не став перечити: нащо йому псувати стосунки з єдиним сином. Хоче порядкувати там, то й нехай.

Батьки в садибі практично ніколи не бували, а от Кирило любив приїздити. Сам усе ремонтував, майстрував. Словом, почувався господарем. От і зараз віз деякі будівельні матеріали: лагодитиме дах, а Ганна буде допомагати.

Один раз Кирило зупиняв автівку: купив хліба та ще дещо з харчів. Доїхали швидко. Хлопець відімкнув ворота, заїхав, вийшов і уважно оглянувся: все було на місці, як і залишив. Кирило чомусь завжди побоювався, щоб не обікрали, бо до села доволі-таки далеко....