Життєва історія

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ГАЗЕТУ "ЖИТТЯ"

Сонце падало на землю гарячим золотом. Воно проростало жовтогарячими кульбабками, що визирали з-під смарагдового долинового килима, ховалося в пухнастих вербових котиках та рясно вкривало плесо річки, яка велично несла свої коштовні прикраси в незвідану далеч. Їй, річці, було байдуже, хто милуватиметься її красою, аби тільки не завдавали шкоди, не руйнували того, що колись визначили мудрі боги природи, які знали напевно, куди кому плисти, летіти, де вити птахам гнізда та будувати інші звірині житла і коли хто з них має народжуватися чи помирати.

«Як там, у світі природи, все просто, – з жалем і водночас із заздрістю подумала Мирослава. – Люди ж мусять самі ухвалювати рішення, а за помилкові потім ще й сплачувати величезну ціну».

Мирослава напівлежала в шезлонгу на відкритій терасі біля ошатного будинку, який належав її студентській подрузі і який та отримала у спадок від своїх батьків. Десять років то...

Дякуємо!