Життєва історія

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ГАЗЕТУ "ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ"

Редактор глипав крізь товсті скельця окулярів на пароч­ку практикантів. І що воно ниньки за молодь така? Хлоп волохатими ногами крізь діряві штани світить, а светра нап’яв – як зі старої мішковини з прорізаною горловиною, що можна тричі довкола грішного тіла обгорнути. Шия, руки, потилиця – усе в татуюваннях. Дівка теж не відстає: на лівій руці, аж до ліктя – кістки набиті синім кольором. Як пише щось у своєму нотатнику, то здається, рука мертвяка водить ручкою по аркуші. Вуха обтицяні десятком шпичок, кілець і гачечків. Сотня тоненьких кісок на голові – чиста тобі Горгона Медуза. Ще й характер відповідний. Такій пальця до рота не клади, бо можна й без руки лишитись. Ще й іноді як блимне очиськами. Вікентійовича від цієї парочки майбутніх журналістів то гарячим приском обдає, а то крижаним холодом. Має собі клопіт за місяць до пенсії. Навіщо тільки погодився брати їх під свою опіку? Краще б Нелі Іванів...

Дякуємо!