Життєва історія

Метелики вмирають довго.

Спершу вони відчувають, що на довгий щасливий політ-пурхання їм бракне сил. Вони перелітають на невеликі відстані, здивовані, чому ж так швидко втомлюються.

За короткий час сил починає бракувати й на це. Метелики сидять посеред дороги у пилюці, зрідка ворушать крилами. Ні­хто не знає, чи усвідомлюють комахи, що вмирають, найімовірніше, все, що в них є, – це подив. Найчастіше на оцьому етапі метеликове існування припиняють колеса автівок чи підошви перехожих. А якщо після останнього польоту метелики опиняються у траві, вони приречені помирати ой як довго. Їхні крильця злегка смикаються багато годин поспіль, аж поки не завмирають назавжди. Немає більше невловимого яскравого метелика, є жалюгідна вицвіла обгортка, ще й добряче пошарпана. Нікому не цікаві мертві метелики.

Нікому, крім Тоні. Тоня збирає метеликів, старанно обшукуючи траву, дитячий майданчик, навіть дорог...