ТЕПЛІ ІСТОРІЇ ПАНА КОТА

ТЕПЛІ ІСТОРІЇ ПАНА КОТА

Морська історія

– Міланочко, хутчіш збирайся! – пролунав із кухні голос мами.

– Твоя валізка вже готова? І не ховай від мене пана Кота, він нікуди не їде, а залишається вдома!

За вікном сяяло лагідне ранкове сонце. Гілки старої груші постукували у вікно, нагадуючи, що вже час снідати.

Міла всміхнулася та вдала, що прокидається, коли в кімнату ввійшла мама. Але дівчинка вже давно була зібрана та вдягнена. Навіть план для подорожі пана Кота був новий, та цього разу дос­коналий.

Але про це згодом!

Ніч була такою особливою й незвичною, якою буває тільки в дитинстві перед довгоочікуваною поїздкою. На небі жовтий місяць, він був сxожий на диню. Маленькі зірочки ніби кружляли навколо нього, малюючи таку гарну і неповторну картину ночі.

І Міла почала вигадувати, що було б добре зробити мармелад із дині до млинців. Бо дівчинка обожнювала їх та вигадувала з мамою всілякі нові рецепти.

Матуся увійшла в кімнату і лагідно пригорнула дівчинку до себе, розуміючи, що вона місяць не бачитиме своєї маленької мрійниці.

Сніданок був гарним. Для Міли це були її улюблені млинці з малиновим сиропом та м’ятний чай.

Машина вже чекала надворі.

Тато зайшов у кімнату забрати маленьку й охайну валізу Міли. Він завжди був у доброму гуморі, а сьогодні ще й мав із Мілою одну маленьку таємницю, здогадуєтеся яку?

– І де ж подівся кіт? – здається, ще трохи, і мама вже почне сердитися. Вона допитливо подивилася на Мілу, але тато втрутився в розмову.

– Люба, я вже про нього подбав, щоб раптом нічого не сталося.

Тато був, як завжди, спокійний, упевнений у собі та усміхнений.

– Потім я приїду і все поясню, не хвилюйся, коxана.

Останні цілунки, і Міла з татом нарешті вирушають у дорогу!

– Тату! А добре ми вигадали виправдання для мами, що просто не помітили пана Кота на сидінні машини?!

– Доню, це ж просто такий жарт для тебе, а мамі я скажу правду, що бабуся погодилася і запросила Кота в гості. Вона тепер за вас відповідальна.

– А я й справді повірила в цю твою казочку! – розсміялася Міла.

Салон машини був м’яким і пухнастим, таким самим, як пан Кіт, навіть відтінок був попелястого кольору.

– Татку, подивися на нього, – сказала Міла й поглядом вказала на Кота. Мені здається, що він як хижак у дикій природі, який зливається із сутінками і стає непомітним!

Тато всміхнувся:

– Моя маленька письменниця!

– Міло, Сергію, ну, нарешті ви доїхали! – раділи дідусь і бабуся.

– І пан Кіт із нами, – жартівливо додала Міла.

– А як же без нього, він ніби ще один наш онук?! – пожартував дідусь.

Усі засміялися, і навіть мама, коли тато в телефонній розмові ро...