ІГРАШКА

Життя у Наталі склалося так, що мусила матір’ю-одиначкою виховувати сина. Бажаною і довгожданою (вже після тридцяти років) була для неї ця дитина – її виплеканий у снах Леонідик. А з’явився він ніби дар Божий. І було це так.

Їхала тоді Наталя до подруги у Львів. Із Дніпропетровська (тепер місто Дніпро) дорога довга, тож у думках чи в розмовах із подорожніми можна все життя перегорнути. А їй трапився гарний оповідач і слухач в одній особі, дарма що віком значно старший; це й добре, бо довше землю топтав і досвіду набирався. Сірі очі, тихий вуркотливий голос ніби огортали невеличке купе спокоєм, який можливий тільки у сімейному колі, де панують взаємна довіра, що виростає з любові. Наталя занурилася у тепло його поглядів, слів; з’явилося у неї відчуття, наче вони зналися віддавна. Після однієї паузи чоловік зауважив:

– Ви така природна, проста, не доводилося т...