ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»
488Історії з життя
Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.
Ця зустріч наче війнула смалким вітром у спекотливу днину. Олені здалося, що хтось там, у Вишніх, навмисне поставив їх тут, у чужому місті, через стільки років перед дверима одного й того ж мікроавтобуса. Привіталися сухо одна до одної і вже думали, що все, а ні, доля (вона ж жартувати любить), і довелося двом жінкам сидіти поруч довгі дві з половиною години дороги. Алла одразу відвернулася до вікна, хоча з дитинства не любила дивитися на дорогу, а Олена заплющила очі, немовби намагалася заснути, хоча добре знала: не засне. І поки решта пасажирів ділилися враженнями від покупок, від цін, ці дві дорослі жінки, наче дві посварені подружки з пісочниці, не наважувалися почати розмову. Олена це зробила першою:
– Ти не змінилася. Маєш гарний вигляд.
– Так, у наш час важко мати негарний вигляд, он усі реклами лишень про це: щоб усмішка сяяла, погляд вражав, уста спокушали.
Олена усміхнулася:
– Кажу ж, що не змінилася. І жартуєш так, як колись…
Оте «колись» відлунням відгукнулося в душах обох. Тоді, 35 років тому, вони були найкращими подругами, разом навчалися, разом планували майбуття, всюди ходили разом. Обидві волелюбні, веселі, їхній дзвінкий сміх завжди лунав на лавах перед гуртожитком.
Мріяли дівчата, як заміж вийдуть одного року, дітей народять разом, стануть хрещеними дітям одна одній. Тоді й з’явився Олександр. Гарний, перспективний, молодий приятель Олени. Чимось заполонила вона серце хлопця, і він дедалі частіше почав з’являтися в їхній кімнаті то з тортиком, то з букетом. Алла спершу не реагувала, а згодом почала прискіпуватися до кожного вчинку Олександра, до кожного слова. За кожної нагоди вона радила Олені, як поводитися з ним, наголошувала, який цей хлопець у всьому незграбний, які вони протилежні люди. Оленка спершу прислухалася до порад подруги, а потім, зрозумівши, що це банальні ревнощі, заспокоїлася. А даремно. Заздрість, ревнощі чорними п’явками клубилися під Аллиним серцем, і хотілося, щоб той «узагалі ніякий» Сашко був із нею, а не з її подругою. Ну чим вона гірша? Чи то чим же та краща за неї? От чого в Олени має бути хлопець уже, а їй, бачте, треба ще чекати? То для інших. І Алла таки вигадала для себе вихід. Чула від дівчат, що живе десь недалечко якась бабця, студентки бігають до неї долю дізнатися, тож попрямувала до її подвір’я.
Затишна хатинка, квітники попід вікнами відразу розчарували дівчину. Ну хіба ж справжня ворожка може жити в такій? А зайшовши до оселі, аж зітхнула, не побачивши ані трав під стелею, ані чорного кота, ані магічної кулі. І господиня, звичайна собі жіночка, сиділа й вишивала рушник.
– Я, – почала несміливо Алла, – до вас прийшла з великою проблемою. Але ж ви, мабуть, знаєте, ви ж ворожка…
– Знаю, – не відриваючись від вишивки, мовила жінка. – От тільки до мене ти прийшла даремно. Не можу я тобі допомогти.
– Як це – не можете! – обурилася дівчина. – Ви ж ворожка, вам усе до снаги. Я хочу, щоб він був моїм! Зробіть що-небудь, заплачу вам щедро.
– Дитино, не твоя це доля. Я нічим не зараджу, не причаруєш ти цього хлопця ніяк.
– Та ви просто не фахівець! – обурилася Алла.
– Я не раджу тобі навіть думати про це. Душу його не примусиш любити себе, отак згубиш і його, і себе, і її.
Алла фиркнула і вийшла. Ще її навчатиме! Згодом хтось порадив іншу тітку, та взяла гроші, щось пошепотіла… Результат не забарився. З порожнього місця Сашко знаходив причину для сварки з Оленою, то каявся, то, наче вовк, кидався невідомо чого. Якось Оленка застала їх з Аллою в ліжку. За місяць було весілля...
Оленка мовчала, хоча, здавалося, не було такого місця, яке б не кричало від болю. Молодята зажили в батьків Сашка. Оленка не могла бачити Аллу, тож написала заяву на переведення на заочне. А потім відболіло, відпекло, рани загоїлися, Олена вийшла заміж, намагалася звити сімейне гніздечко, а воно не вилося, наче хтось навмисне вставляв то пруття, то скельця. Розлучилася, досі сама. Не бачилися відтоді ні разу, а тут…
– Знаєш, – набравшись сміливості, поглянула подрузі в очі Алла, – правду колись мені та ворожка казала. Занапастила я життя і собі, і Сашкові. От ти як? Заміжня? Бачу, що ні. І тобі.
Олена мовчала. А Алла продовжувала, наче хотіла висповідатися за ці роки:
– Олександр же ніколи не був моїм. Отаким щирим, люблячим, як тоді з тобою. Жили ж, але так, ніби з лялькою: скажеш, щоб обійняв, – обійме, не скажеш – ходить насуплений. Сина народила, тішилася, а чоловікові байдуже. Потім пити почав. Просила, лікувати хотіла. А він усе шипів, мовляв, ти мені життя зламала. Не витримала, вигнала з дому після 20 років подружньої муки. Із сином Олександр узагалі не бачився, чула, спився геть-чисто, може, й нема його вже…
Оленка мовчки проковтнула клубок суму та жалю:
– Кохала ж! А сама як?
– Не краще. Вже 15 років працюю в Італії. Мию посуд в одній із кав’ярень Рима. Все для сина старалася. Якщо нема батька нормального, хоч мама буде. Нічого не шкодувала. А воно, бачиш, як сталося… Оце викликала сестра мене, бо син розлучився, почав пиячити: компанії, гульки, а тут іще й наркотики почав вживати. Влаштувала його в реабілітаційний центр, лікують поки, а там хто знає?
Знаєш, там, в Італії, я була в однієї синьйори, вона теж нібито віщунка, так-от вона так і сказала: «Ти порушила життєве коло подій. І вже все. Тепер пожинаєш плоди. Не забрала б ти чужої долі, жила б щасливо». Отак, уявляєш? Але що вже тепер казати, сама все знаю…
І замовкла. Шофер підвищив гучність на приймачі, з якого линула чиясь пісня про те, що долі не обманеш. А колишні подруги, заплющивши очі, тривожно зминали аркуш душі з єдиним написом: «Якби…».
Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
16
Життєві історії
