І ДО ВОРОЖКИ НЕ ХОДИ…

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Ця зустріч наче війнула смалким вітром у спекотливу днину. Олені здалося, що хтось там, у Вишніх, навмисне поставив їх тут, у чужому місті, через стільки років перед дверима одного й того ж мікроавтобуса. Привіталися сухо одна до одної і вже думали, що все, а ні, доля (вона ж жартувати любить), і довелося двом жінкам сидіти поруч довгі дві з половиною години дороги. Алла одразу відвернулася до вікна, хоча з дитинства не любила дивитися на дорогу, а Олена заплющила очі, немовби намагалася заснути, хоча добре знала: не засне. І поки решта пасажирів ділилися враженнями від покупок, від цін, ці дві дорослі жінки, наче дві посварені подружки з пісочниці, не наважувалися почати розмову. Олена це зробила першою:

– Ти не змінилася. Маєш гарний вигляд.

– Так, у наш час важко мати негарний вигляд, он усі реклами лишень про це: щоб усмішка сяяла, погляд вражав, уста спокушали.

Олена усміхнулася:Дякуємо за передплату на ексклюзивні історії