З поштової скриньки

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ГАЗЕТУ "ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ"

Не йшла, плила лебідкою – поважно, впевнено, ніби й не торкалася землі. Не бачила, зате відчувала на собі пильні погляди односельців. Хтозна, чи впізнали в ній колишню бідненьку Настку, яка круглий рік ходила в гумаках, навіть до школи не мала чобіток.

Куди їй, сироті, до такого дорогого взуття?.. Десь у класі сьомому тітка таки надумала купити чоботята, але прикра подія перекреслила всі Настусині плани. Гралися на перерві в сніжки, і дівчина ненароком шарпнула благеньку хустину однокласниці. Тканина була добряче зношеною, тож і розлізлась, як марля. Мама «постраждалої» того ж вечора прийшла до тітки з єдиною вимогою: «Відкупи моїй Лесі хустину!»

Не вплинули ніякі доводи, що хустка була геть стара, а нова коштувала дорого, де й грошей узяти, коли в хаті п’ятеро діток, а в колгоспі лиш трудодні. Тітка мовчки віддала останні десять карбованців, кажучи: «Тут на три хустки. Купи собі, а решту...

Дякуємо!