ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»
337Історії з життя
ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ
У плитi весело горiв вогонь, полум’я вiд якого смiливо дiставало розпашiлi конфорки, на однiй із яких стояв розмальований бiло-кремово-рожевими лiлеями блакитний чайник, що поважно посапував носиком.
Мала Юлечка крутилася дзиґою у просторiй затишнiй кухнi, пiдстрибувала й витанцьовувала, наминаючи смачнючi прянички, які тонко пахли ванiлькою i якi вони з бабцею Марусею напекли сьогоднi вранцi.
Точнiше, пекла бабця, а Юлечка допомагала, як могла. А могла вона щебетати без упину, приносити яйця з холодної хати i вбивати їх до тiста, перемiшуючи виделкою, дмухати в борошно i весело смiятися – просто вiд того, що на душi в неї було радiсно та легко.
Аякже, сьогоднi татко i мамця приїдуть! А вона вже встигла засумувати за ними, вiдколи приїхала на гостину до дiдуся й бабусi.
А ще Юлечка чула вiд дорослих, що має бути свято. А свято – це радiсть i подарунки, смаколики й багато рiзних людей навколо!
Дiвчинка нiколи не чула про Рiздво i колядки, як i про iншi свята. Бо лише вступала до того вiку, коли все починаєш розумiти i вiдкриваєш для себе перше Рiздво, перший Великдень, перший снiг, який не можна їсти, мороз, вiд якого пекельним вогнем печуть пальчики на руках, бо рукавички десь подiлися. Вiдкриваєш для себе пори року, добро i зло, гаряче й холодне, смачне й не дуже...
I саме тут, на гостинi в дiдуся й бабусi, вона потрапляла в якийсь iнший, сакральний свiт, сповнений природної магiї та рiзних ритуалiв, дiйств, смачних i незвичайних страв, у свiт справжньої мудростi, яка виросла з давнини i пам’ятi вiкiв.
Ось голосно клацнула клямка у вхiдних дверях i стало чутно, як дiдусь гучно оббиває снiг, тупотить ногами, взутими у битi валянки, i шумно заходить з оберемком заснiжених дров у руках. Вiд його величезної постатi вiє спокоєм i пахне морозом та хурделицею, що розгулялась на Святвечiр.
Юлечка сидiла на широкому пiдвiконнi, уважно спостерiгала за тим, як пухнастi величезнi снiжинки доганяли одна одну, кружляли й, пiдхопленi вiтром, зникали в сiрiй iмлi, а на їхньому мiсцi з’являлись iншi.
Дiвчинка почула, що ввiйшов дiд, i швиденько зiстрибнула з пiдвiконня, з розгону потрапивши в його мiцнi обiйми.
– Дитину застудиш, Василю! Облиш! От обiгрiєшся, тодi й обiймайтесь собi на здоров’я! – гримнула на дiда Маруся, вмiло залiплюючи вареника з капустою.
I такi ж тi варенички однаковiсiнькi, рiвненькi, iз заокругленими кiнчиками – хоч на виставку вiдправляй! Сьогоднi їх так багато, з рiзною начинкою: з бараболею, затовченою пiдсмаженою цибулькою i перчиком, з капустою, з вишнями. А розпашiла пiч прийняла казани з голубцями, iз нашинкованою капустою з грибами та рiздвянi калачi, посипанi горiшками. В холоднiй хатi стiл заставлений пахнючим холодцем i молочним киселем, а у великiй макiтрi вiдпочивала кутя з горiхами, тертим маком, медом i узваром iз сушнi.
– Дiду! Дiдуню, до нас iде Рiздво! Так бабця менi казала. Ти не бачив те Рiздво надворi? Мабуть, воно загубилось – он як мете, нiчого не видко!
Дiд з бабою весело розсмiялись, втiшенi безпосереднiстю найменшої онуки.
– От, дитинко, зараз прийду i розкажу тобi один секрет, зачекай трiшки.
Дiд Василь любив до безтями найменшу онучку, бавився з нею у вiльний вiд роботи в господарствi час, навчав вiршiв. Ось i зараз приготував для малої щебетухи гарну негаданку.
Бабця Маруся загадково подивилась на Юлечку й усмiхнулась, смакуючи наперед її вiдлуння.
Знову голосно клацнула в сiнях клямка i стало чутно, як дiдо оббиває снiг з валянок. Покрякуючи, почав знiмати колошi й кожушок, обтрусив шапку.
Юлечка весь цей час пiдбiгала до сiнешних дверей, пiдстрибуючи вiд нетерплячки i приставляючи вушко до дверей, покрикувала:
– Дiду, дiду, ну йди вже! Я ж чекаю на тебе! Ти Рiздво бачив? Га? Бачив?
Тут дверi вiдчинились, i прямiсiнько перед собою здивована Юлечка побачила спочатку величезний снiп з красиво пов’язаними мiж собою колосками. А вже потiм уздрiла за снопом дiда.
– Огого!!! Що це, дiду? Це вiник такий, так? Вiник для кого?
– Ой, малече, йди-но сюди, зараз тобi щось таке розповiм!
Дiд поставив снiп на лаву бiля печi, вмостився неподалiк сам, посадив онуку на колiно. В руках у нього з’явилась яскрава велика книга з малюнками, вiд яких неможливо було вiдвести погляд. Юлечка свiтилась вiд цiкавостi та щастя!
– Знаєш, мала, що завтра буде Рiздво? Це таке величезне свято, коли в усiх людей стає багато радостi i любовi. Знаєш, де живе любов?
Юлечка приставила маленьку ручку до грудей i притишено вимовила:
– Тут!
– Так, правильно! А зараз я тобi почитаю цю красиву книжку, i ти дiзнаєшся, що це за свято, гаразд?
– Так!
Юлечка заплескала в долоньки. Як вона любила, коли дiдо читав їй казки, вчив з нею вiршi чи дивився, як вона малює!
– Бачиш цей снiп, що я принiс? Це колоски з пшеницi. Їх тут стiльки, скiльки днiв у роцi, тобто триста шiстдесят п’ять. А снопикiв стiльки, скiльки мiсяцiв, тобто дванадцять. Бабця їх гарненько позв’язувала, пiдрiвняла кiнчики, а ми з тобою прикрасимо стрiчками. Це – дiдух! Вiн на цьому святi головний. У ньому живе дух достатку, дух дiда, який жив так давно, коли тiльки з’явилась наша земля. Це добрий дух. Вiн оберiгає всiх добрих людей, їхнi домiвки, врожай. Йому можна розказати свої мрiї, свої бажання. Вiн допоможе й тобi, і твої мрiї здійсняться.
У всiх є мрiї. Це коли хлопчик, чи дiвчинка, чи мама, чи татусь чогось хоче, та поки не має цього. Можна розказати про свою мрiю дiдуху, i вiн її виконає.
– То дiдух береже мрiї людей?
– Так. Вiн до весни стоятиме на вартi, щоб усi мрiї здiйснилися! Ти теж можеш задумати щось.
Так Юлечка дiзналась, що можна щось бажати, але не отримати задумане вiдразу, а згодом. I щоб мрiя нiкуди не подiлась, її охоронятиме дiдух – цей красень, що примостився на покутi, прикрашений кольоровими стрiчками на рiвненько викладених i пов’язаних невеличкими пучками колосках.
– А ще того дня, коли приходить дiдух, усi дiти, навiть тi, що вже дорослi, приносять вечерю до своїх батькiв i колядують! – сказала бабця Маруся, наводячи лад у кухнi.
– А що це таке – колядки?
– Колядки, Юлечко, це такi пiснi чи вiршики. В них спiвають-розповiдають про саме свято Рiздва, про народження Iсуса Христа. Це та iсторiя з книжки, яку тобi дiдо читав! I в них є красивi, добрi слова-побажання всiм людям на гарний, щедрий урожай, на достаток, на прибуток. У цих пiснях прославляють народження чогось нового, вiншують саме життя!
Дiвчинка уважно слухала бабцю i щось розумiла, про iнше здогадувалась, приймаючи своїм маленьким серденьком бабину оповiдку.
– Бабцю, навчи мене колядки, хоч малесенької. Я швидко вивчу i поколядую всiм гостям.
Маруся, вправно пораючись у великiй хатi, почала вчити онучку колядки, яку ще сама дитиною спiвала, як носила вечерю.
Як почало смеркати, тепла, затишна, святково прикрашена хата з великим столом, накритим бiлоснiжним вишитим настiльником, почала гостинно приймати дорогих гостей. У дверi стукали клямкою, i вiдразу почулись веселi голоси:
– Христос рождається!
– Славiмо Його!
– Мама й тато вечерю надiслали. Добривечiр!
Першими завiтали Юлинi татко й мама, пробившись через заметiль, яка все не стихала, дихаючи морозом i сиплючи снiгом. Юлечка радiла безмежно i кликала батькiв до дiдуха, який нiби магнiтом притягував її до себе.
Майже всiх Юлечка знала, тому смiливо вiталася, а з двоюрiдними сестрами обiймалась i бiгла в iншу кiмнату бавитись. Але головне, Юлечцi дуже хотiлося розповiсти всiм про дiдуха, який умiє оберiгати мрiї людей, аж поки вони не справдяться.
Увесь вечiр дiвчинка думала, що ж такого забажати для себе.
Велика сiм’я зiбралася за родинним столом, вiншуючи одне одного, розпитуючи про життя, про справи, згадуючи добрим словом тих, хто вже залишив свiй земний шлях. Було так затишно, по-доброму спокiйно й урочисто-святково. Навiть дiти перейнялися цим таїнством очiкування народження життя.
А потiм настав час для них колядувати й отримувати гостинцi.
– Ой iшла Колядка вулицями в мiстi,
У стрiчках срiблястих, у свiтлому намистi.
Iскорки веселi на снiг розсипала.
“Божий син народився!” – усiх сповiщала,– виспiвувала Лiда, старша Юлина сестричка.
Юлечка обiйняла бабцю за шию i гаряче зашепотiла:
– Я трохи забула, як ти мене навчила. Пiдкажеш?
Добрi Марiїнi очi, зволоженi розчуленiстю, з любов’ю дивились на Юлечку, на всiх присутнiх, об’єднаних цим домашнiм святом. Вона мовчки кивнула i пiдштовхнула легенько онуку в середину кiмнати.
– Святий вечiр, добрий вечiр!
Коляда iде, всiм дари везе.
Всiм дари везе, нам слово каже.
Нам слово каже, що весь свiт сяє.
Земле, земле, одчиняй дверi.
Одчиняй дверi, бо твiй князь їде!
I так малiй Юлечцi було того незабутнього iскристого дня радiсно та безпечно, по-дитячому добре серед цих рiдних, люблячих людей, що вона непомiтно пiдiйшла до дiдуха і прошепотiла свою народжену в самому серцi мрiю: «Я хочу, щоб у мене завжди були дiдусь, бабуся, мама, татко i всi-всi iншi. I щоб нам завжди було так добре разом, як сьогоднi!».
---------------------------
У життi кожного з нас є люди, присутнiсть яких змiнювала наше життя, додаючи в нього краплинки життєвої мудростi, радостi, людського тепла. На Святвечiр для таких людей горить свiчка, запалена люблячим серцем i доброю волею.
Дякуємо за вашу передплату онлайн!
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
162
Життєві історії
Життєві історії
