Історія з життя

Інакше, як «наш янгол», Станіслава Романовича ніхто й не називав. Точніше, жіноча половина колективу. Воно, оте «наш янгол», так пасувало цьому ще не старому чоловікові, що ніби приросло до нього. Навіть якби не витончені риси обличчя, щирий погляд сірих очей, елегантні руки з гарними довгими пальцями, то й так усе, здавалося б, відповідало тому найменню. Завжди уважний та ввічливий, він вирізнявся ще й шляхетними манерами: вчасно стільця підсуне, у дверях шанобливо пропустить, із тролейбуса допоможе вийти, елегантно й надзвичайно люб’язно подаючи навіть випадковій супутниці руку.

Станіслав Романович працював лікарем. Ті безкінечні музичні вправи на скрипці, коли він був іще просто Стасиком, увічливим, слухняним хлопчиком, зробили його гарні руки та довгі чутливі пальці ще й надзвичайно вправними. А це вкрай важливо для хірурга. Щире обличчя і негучний, приємного тембру голос, рідкісна здібність уважно слухати спі...