ДВI МАРТИ

Щоправда, вивчилась, уже працювала, коли вийшла заміж за свого коханого Ореста. У подружжя народилася донька. Чоловік дуже кохав дружину Марту, на її честь і доньку назвали Мартою.

Та-от біда: чоловік невдовзі важко захворів і відійшов у засвіти.

Молода мати і донька залишилися удвох. Усе своє життя жінка присвятила рідній кровиночці. Щоб краще влаштувати доньчине життя, жінка завербувалась на роботу на Північ. Донька спочатку була вдома з чоловіковими батьками, а як їх не стало, Марта забрала дівчинку до себе. На Півночі затрималася, адже робота грошовита. Дівчина вже вивчилась, працювала. Усе було непогано, та не складалося в неї особисте життя. І непогана із себе, і характер лагідний та поступливий, але ніяк... Мати дуже переживала через це, бо, як і завжди, думала лише про доньку...

Випадково жінка дізналася, що її люба донечка потай листується з чоловіком, який перебуває в місцях позбавлення волі. Стало лячно, мабуть, іще тоді материнське серце відчуло щось погане.

Коли донька відкрилася матері, та почала її вмовляти бути обережною й виваженою. Де там?

– Мамо, він мені подобається, я хочу сім’ю. Ну, то й що, що він неодноразово засуджений? Зате пише такі щирі листи. Я відчуваю, що це моя доля. Хіба він не має права на щастя?

Донька неодноразово їздила до чоловіка на побачення, регулярно надсилала посилки, а вже листи… Невдовзі постало питання про весілля.

Що тільки мати не казала... «Доню, будь обережною. Треба ще почекати. Хай би він звільнився, пожили б разом, придивилися б одне до одного... Звісно, він має право на щастя, але, дитино, ти ж його зовсім не знаєш...».

Дівчина не бажала нічого й нікого слухати, тож побралися, ще коли «молодий» відбував покарання (а термін у нього був чималенький, бо вже засуджений не вперше і не вдруге).

Нарешті Володимир – так звали благовірного – звільнився і приїхав до дружини. Почали жити разом, чоловік влаштувався на роботу, проте довго ніде не затримувався і завжди скаржився, що взаємини в колективі не складаються, бо до нього упереджене ставлення, адже має судимість. А основне – в сім’ї виникла проблема: Марта не могла завагітніти. Пішли до лікарів, та все добре, обоє здорові. На сімейній нараді вирішили, що треба повертатися в Україну. На Батьківщині клімат інший, овочі та фрукти, і взагалі, вдома, як кажуть, і стіни допомагають. Повернулися. Гроші Марта-старша мала, тож купила доньці великий будинок, облаштувала його, а ще придбала гарний автомобіль. Нехай молодій сім’ї ведеться добре, щоб у них була велика дружня родина, про яку колись мріяли вони з Орестом. Якщо вже їм не судилося, то нехай хоч у єдиної дочки складеться.

Собі Марта купила невеличку квартиру, адже планувала фактично жити в доньки: вести господарство, няньчити майбутніх онуків.

Проте відразу не склалося: зять не заперечував, коли Марта поралася в господарстві, проте після хатньої роботи: «Тещі час додому!».

Марта й на це погодилась, бо не хотіла нікому заважати. Вона на все була ладна, аби ж тільки молодим було добре. Та, на жаль, їм добре не було. Точніше, не було добре доньці, оскільки Володимир не працював. Понад те, злигався в місті з такими ж, як сам. То пиячив, грав у карти, зраджував, а ще кривдив, зневажав, бив. Тещу взагалі перестав пускати в будинок.

Донька намагалася все тримати в собі, щоб не хвилювати матір, та де там? Володимир почав таке влаштовувати, що про його розваги знало все невеличке містечко, тож критися виявилося неможливо. А потім узагалі вигнав дружину з дому, то вони удвох із матір’ю тулились у невеличкій квартирі. Не забарилася й біда: донька захворіла – та й як не захворіти від такої поведінки коханого чоловіка. Потрапила до лікарні. Уже там Марта-молодша розповіла матері, як чоловік знущався з неї, як бив її до непритомності. З погрозами та лайкою змусив її подарувати йому все майно. Матір цікавив лише стан здоров’я її дитини, яка згасала на очах, а майно – це ж лише майно. У лікарні в дружини Володимир жодного разу не був.

Що тільки мати не робила для доньки. Допомагали всі, хто міг, окрім чоловіка. Де ж йому взяти час за випивкою, повіями, картами. Згасла донька. Ховала її мати, бо в чоловіка на той час був загул. Та й навіщо це йому? Все майно і так його.

Після смерті доньки Марта важко...