ДВА КОТИ В МІШКУ

– Ззаду і не скажеш, – реготів той, хто впізнав біля ресторану відомих людей.

А їм було начхати на думки і слова інших – вони були щасливі… в його комірці на піддашшю. Вона свою квартиру залишила дорослій дочці. Чи не хотіла приводити додому чоловіка, який годився бути їй зятем? Ні, він не погодився йти в прийми.

У них був медовий місяць. На якомусь там острові. А опісля плани – придбати дім на березі моря. Письменниця прагнула сталості. Художник не терпів рамок, умовностей, приписів.

Перша чорна кішка пробігла між ними на мольберті. Письменниця читала книжку, художник стояв біля вік­на і годину милувався чорною плямою на білому полотні. Немов застиг в одній позі. Вона тихо підійшла ззаду й так само тихо запитала:

– Що це?

Він спаленів:

– Ніколи, чуєш, ніколи не став мені таких запитань! Ти можеш запитати, скільки в мене було жінок, як я з ними кохався, але не смій бодай хоч щось запитувати про моє мистецтво, у якому ти ні чорта не розумієш!

– Вибач, я не хотіла тебе образити, – в неї тремтіли голос і сльозинка на віях.

Того дня вона пішла геть, а він у пориві люті написав свій черговий шедевр.

За три дні вона повернулася, вони шалено кохалися, а опісля з-під пензля художника вийшов унікальний портрет. Не її, письменниці, бо ж обличчя молодої особи, але вона в тілі впізнала себе.

– Маха гола! Гоя би позаздрив, – нервово засміялась.

– Ти й таке знаєш? – він здивовано глянув на неї, як лінивий учень на сувору вчительку.

– Не забувай, що в нього є інша картина – Маха одягнена, – вона знову пішла від нього, забравши лиш книжки. Їй було куди йти, і це рятувало.

Художник чекав її три дні, потім три тижні, а за три місяці пішов сам по неї, по свою письменницю. Вона повернулась. У студії гармидер, у кімнаті брудно, в кухні – порожньо. Але їй було байдуже – вони шалено кохалися. Прибирали разом, два дні виносили, мили, купували. А потім поїхали в круїз.

Повернулися засмаглі, красиві та щасливі. Він – з ідеями картин, вона – з порожнім гаманцем. Його витрати були її витратами. Його гроші були тільки його грошима. Тому вона засіла за написання чергової серії романів. Ідей було море, а замальовок жодної. Всідалася в студії, де більше світла, бо зір уже не той, обкладалася блокнотами, ручками, папером, книжками, друкарською машинкою. Він – за мольбертом, вона – за столом. Він закономірно дивився на одну пляму на мольберті, вона одночасно на п’ять сторінок. Перегортала книжки, падали ручки, гриміла машинка.

– Я так не можу! Не можу! Ти мене відволікаєш! – шпурляв на мольберт пензлем.

– Вибач! – говорила тихенько й переносила все разом зі столом у спальню.

Муза відлітала, натомість з’являлася зневіра. Чи безнадія. А може, впевненість – вони не пара.

Вкотре збирала речі й тихенько йшла з дому. Забрала все, геть-чисто все, навіть свої простирадла. Була певна: сюди вона не повернеться. Ніколи й нізащо.

Художник вийшов зі студії наступного дня. Причина найбанальніша – хотілося їсти. Спершу гукнув її, раз, вдруге, втретє, навіть через двері пробурмотів слова вибачення. Відповіді не почув, пішов у кухню й широко розплющив очі – тут і натяку не залишилось на її присутність. Він зрозумів одне – оце і є кінець їхнім стосункам. І його творчості.

За доволі короткий час розтринькав величезну суму, ходив у непраних речах, їв у дешевих забігайлівках. Хтось повідомив його батькам, відомим професорам, які свого часу прогнали неслухняного сина з дому, бо ж він мусив продовжити династію, а не тинятися світом вільним художником.

Батьки його відмили, одягнули і… повели свататись до людей свого кола.

Він одружився, але ця жінка його покинула, як свого часу талант.

Причастився до алкоголю, замерз недалеко від дому. Про нього забули всі. Крім письменниці. Коли його батьки не змогли себе обслуговувати, вона з’явилася нізвідки й почала їм допомагати. Вони не знали, хто вона і чого їм слугує за няньку. Вона знала, що колись давно саме ці люди народили їй того, хто дав найбільше щастя – кохання.

Після їхньої кончини вона видала останній свій бестселер, у якому описала власне життя. Лиш змінила імена. Світ так і не дізнався, про кого написано 400 сторінок у твердій палітурці.