ДВА ЧОЛОВІКИ – ДВІ ДОЛІ…

Тієї ночі вона ні на мить не стулила повіки: тривожні думки роїлися в голові, не даючи змоги заснути. Марічка й Анничка – п’ятирічні близнятка – тихенько сопіли у своїх ліжечках, Тимур також міцно спав, а Настя сиділа біля вікна, вдивляючись у тривожну темряву, ніби намагаючись віднайти в ній заспокоєння та розраду. Поодинокі авто клаксонами розрізали тишу. Жінка дослухалася до зворохоблених звуків за вікном і міркувала, як їй учинити.

Її чоловік програв у карти величезну суму – ті, кому він заборгував гроші, не церемонилися ані з Тимуром, ані з нею, пригрозивши забрати їхніх дітей. Так і сказали: «Мамочко, це вам не жарти… Або Тимур віддає нам усе, до останньої копійки, або ваші діти зникнуть назавжди…». Настя була шокована. Вона знала, що її благовірний любить азартні ігри, але не сподівалася, що він дійде до межі, поставивши на кон безпеку їхніх дітей.