ДОНЬКА КУХОВАРКИ

ГАЗЕТА «НАЙКРАЩІ ЖІНОЧІ ІСТОРІЇ»

12 жовтня 21:46

544

Джерело: Газета «НАЙКРАЩІ ЖІНОЧІ ІСТОРІЇ»

Життєва історія

Уперше в будинку Мищуків Оксана побувала, коли їй було десять років. Мати Оксани, Тетяна Миколаївна, працювала в хазяїв куховаркою і фактично виконувала всю хатню роботу: прала, прасувала, прибирала, бо за це господиня платила додатково.

Узагалі, Тетяна Миколаївна мала вищу освіту: багато років пропрацювала вчителькою молодших класів, та коли розлучилася з чоловіком (а він залишився без роботи й перейшов жити до своїх батьків), то почала думати, як бути далі. Батька вже давно не стало, старенька мати хворіла й уже на пенсії, а донька ж підростає. Як Оксанку виховати, дати їй вищу освіту, в життя вивести?..

Жінка намагалася порозумітися з колишнім чоловіком, та де там? У нього трагедія: завод, де так багато років пропрацював, збанкрутував, людей скоротили, устаткування швиденько порізали та здали на брухт. Деякі працівники почали шукати роботу, а от колишній Тетяни як запив, то вже не міг стриматись. Жінка навіть припинила впускати його у квартиру, бо почав красти речі, щоб мати гроші на пляшку.

З допомогою подруги Тетяна Миколаївна і влаштувалася куховаркою. Спочатку дуже соромилася. Та нічого не вдієш. Платили значно більше, ніж у школі, до того ж регулярно. Сором соромом, а доньку з матір’ю годувати потрібно.

Оксанка росла життєрадісною та доброзичливою дівчинкою, вчилася добре, вдома намагалася допомагати бабусі та матері: вона ж уже майже доросла і швидко опановує хатню роботу, а ще їй так подобається готувати.

Удома мати часто розповідала про хазяїв: господаря Семена Дмитровича, який працює в міській адміністрації, його дружину Інесу Мирославівну, яка давно залишила роботу та сидить удома. А найбільше цікавив Оксанку син хазяїв, Дмитро, на декілька років старший від неї. Та він навчався за кордоном.

Інеса Мирославівна частенько казала Тетяні Миколаївні: «Наш син повинен мати такий диплом, який визнають у світі, щоб можна було працювати де завгодно». А Оксанці ж було так цікаво: як це – жити за кордоном, як там навчають? Це ж зовсім інше життя, і малій хотілося так.

Уперше Тетяна Миколаївна привела до будинку матір та доньку перед Новорічними святами, бо почувалася трохи зле, а треба було багато чого встигнути, до того ж господарі чекали на гостей, отож старша і молодша допомагали поратись у кухні.

Хазяїн у хатні справи ніколи не вникав, а Інеса Мирославівна до ситуації поставилася з розумінням і навіть приготувала новорічний подарунок не лише Тетяні, а й її матері та доньці.

Оксанка була в захопленні: такий гарний будинок, такі розкішні меблі, килими, порцеляна, картини, прекрасний сад, який дбайливо щодня доглядає садівник дядько Петро.

Згодом Оксана часто почала бувати в будинку: треба було допомагати матері. Господарі приязно ставились до гарненької, приязної та послужливої дівчини. Семен Дмитрович (потай від дружини) частенько давав дівчині трохи кишенькових грошей, а Інеса Мирославівна віддавала Тетяні свої речі, щоб вона перешивала їх доньці. А вже речі в неї були… Ексклюзив! Якось на день народження хазяйка навіть подарувала Оксанці маленькі золоті сережки: треба ж, щоб дівчина мала пристойний вигляд.

Оксану завжди дивувало: гроші в сім’ю приносить Семен Дмитрович, але всім у житті подружжя та в будинку керувала Інеса Мирославівна. Якось Оксана з матір’ю вже збирались додому, аж тут прийшов хазяїн напідпитку, то Інеса Мирославівна вже таке виробляла, що вони з матір’ю принишкли в кухні й навіть боялися вийти з будинку. Інеса Мирославівна так репетувала… Усе в помешканні вирувало, а Оксанці навіть здалось, що аж покрівля в будинку підтанцьовує… Після цього в дівчини вже не виникало сумнів щодо того, хто господар у цьому домі.

Оксана навчалася в коледжі, коли приїхав хазяйський син Дмитро. Вони нарешті познайомились. Хлопець був гарний, високий, ставний, до дівчини ставився приязно, а вже Оксана… Закохалася…

Вона вже доросла, всі кажуть, що вродлива та розумна, а ще ж вона так багато читає жіночих романів, і вже скільки серіалів передивилась! Вона ж розумна, вона ж кохає, вона ж стане дружиною Дмитра, бо він у неї закохається, а його батьки й так добре ставляться до неї.

І чому жінки так люблять усілякі серіали та жіночі романи? Мабуть, тому, що в них змальовано те, що вони хочуть мати і чого прагнуть. От тільки в житті все навпаки… Та ж Оксана сама розумна, вона не потребує нічиїх порад, окрім того, в неї є подружки, а ті вже розумніші одна за одну.

Дмитро приїхав на літні канікули, Оксана завжди намагалася бути поруч: він же так давно не був у місті, а вона тут усе знає і все може розповісти.

Потай від батьків молоді багато часу проводили разом: а навіщо Дмитрові когось шукати, якщо поруч молоденька та гарненька Оксана, яка виконує всі його забаганки?.. Щоправда, ситуація в певному сенсі була не класична, бо не хазяйський син звабив доньку куховарки, а Оксана зробила все задля того, щоб стосунки між ними стали ближчими.

Дмитро повернувся на навчання, а Оксана відчула, що… вагітна. Дівчина пішла до лікаря, стала на облік, усе тримала в собі та подумки співала! Усе за планом! Треба ж тільки, щоб був великий термін, а Дмитро приїде знову на канікули, тоді вона всім усе й розповість. А далі все буде так, як у казці. Вони з Дмитром одружаться, спочатку поїдуть за кордон (мабуть, там і народжуватиме), а потім повернуться, і Оксана буде молодою господинею. Матір з бабусею забере до себе, проте куховарити та прибирати вони вже не будуть, вона найме інших жінок… Ой, уже ті дівочі мрії!

Першою Оксанину вагітність помітила бабуся. Хоч як дівчина просила її, та старенька все розповіла своїй доньці. Мати покликала батька, але той, як завжди, був нетверезий, стан доньки його не хвилював. Чоловік грюкнув дверима, а на прощання ще промовив: «Я завжди знав, що ти виховаєш повію, от тепер сама давай собі раду, а мене це не турбує…»

Минув деякий час, поки мати наважилась на розмову з Інесою Мирославівною. Під час цієї бесіди була присутня й Оксанина бабуся. Та Інеса виставила обох. І одразу звільнила кухарку: «Невдячні… Ач, що надумали… Геть звідси! Бидло!».

Повернулися додому. На перший час гроші є, а от як далі?.. Жінки були розгублені, спантеличені, плакали, а Оксана знову і знову повторювала: «Як це могло статися?».

За певний час до них завітав Семен Дмитрович, мав розмову з матір’ю та бабусею, залишив трохи грошей. Після цього регулярно навідувався, завжди давав гроші, влаштував Тетяну Миколаївну на роботу. Робота не бозна-яка – офіціантка в ресторані. Проте із соціальним пакетом та з регулярною зарплатнею. Вдома стало веселіше, а Оксана все чекала на Дмитра…

Він був у місті, коли Оксана народила сина Семена (назвали на честь діда), проте з пологового будинку її забирали мати й Семен Дмитрович.

За декілька днів Дмитро прийшов до них додому, побавився із сином, приніс йому подарунки, гроші, згодом він таки записав хлопчика на себе, проте з Оксаною – жодних стосунків.

Скільки Оксана намагалася зустрітися з Дмитром віч-на-віч, побалакати, стерегла його перед будинком, та він лише казав: «Я знав, що нічого доброго не буде, в тебе своє життя, а в мене своє. Про дитину ми потурбуємось».

Незабаром хлопець знов поїхав на навчання. Оксана виховувала дитину, закінчила коледж, почала працювати. Тетяна Миколаївна вийшла на пенсію, доглядала онука та матір, яка хворіла й потребувала постійного догляду. Смерть старенької і пані Тетяна, і Оксана переживали важко та довго: залишились самі, ще й маленька дитина...

Дмитро приїжджав рідко: щось у нього не ладналось із навчанням. А як могло ладнатися, якщо, подейкували, він почав пити?! Оксана не вірила: в них же дитина, он він приїде нарешті, і тоді вона таки змусить його бути з нею відвертим…

Дмитро повернувся додому, коли вже син готувався до школи. Та повернувся не сам, а з жінкою, з якою відразу зареєстрував шлюб. Від Семена Дмитровича Оксана дізналася, що Дмитро навчався разом із Галиною (так звали його дружину), вона із сусіднього міста, довго жили разом, повернулись додому і вирішили побратись…

А що вже було з Оксаною… Треба було слухати маму і бабусю та жити своїм життям. А хіба ж у неї було життя? Самі лише сподівання та чекання…

Оксана важко оговтувалась. Але треба жити, сина виховувати. Молода жінка не цуралася друзів, навіть почала зустрічатись із чоловіком, але в них не склалося: той дізнався, що в неї дитина, син, а ще й без шлюбу...

Молода жінка стала обережною, замкненою.

Семенко вже давно навчався у школі, як його тато розлучився. Несподіванкою це було, мабуть, лише для Оксани. Дмитро пиячив, а не кожна жінка витримає таке життя. От Галина й пішла від чоловіка, повернулась до свого міста. Подробиць Оксана не знала, та це її й не цікавило. Дмитро не кохає її, а все інше – то плітки і порожні розмови. Вона не принизиться до того, щоб слухати плітки про свого коханого.

Після синового розлучення Семен Дмитрович почав бувати в них частіше, щовихідних, опікувався внуком. Як сам посміювався, такий собі «вихідний дід».

Від сина Оксана знала, що син спілкується і з татком, та додому малого завжди приводив лише дід.

Прихід Інеси Мирославівни був несподіванкою… Колись пещена та дорідна пані, вона мала не дуже гарний вигляд… Схудла, змарніла, просила вибачення в Оксани та в її матері, розповіла, що важко хворіє… Гірко усміхнулась і промовила: «Мабуть, за мої гріхи». Просила Оксану повернутись у будинок разом із дитиною та матір’ю… Усе ще можна виправити…

Виправити? Та ж Дмитро не хоче її бачити й розмовляти з нею… Ні… На милування нема силування.

Наступного дня пані Інеса прийшла вже з чоловіком, біля будинку чекала автівка з водієм, і вони ледве вмовили жінок поїхати з ними.

Коли Оксана з матір’ю побачили Дмитра, то не втримались і заплакали: одна річ – чутки, а інша – побачити все власними очима. Що та клята горілка зробила з молодим чорнобровим красенем…

Серце в Оксани краялось, було зле, лячно, та… не може ж вона кинути коханого чоловіка в біді… Що вже мати тільки не казала, хоч як просила: «Згадай, доню, свого тата…».

Та хіба донька чує матір? Вона ж бачить лише коханого, свою мрію.

Щоправда, Оксана поставила вимогу: «Перш за все – лікування!». А коли Дмитро лікувався, то бігала чи не щодня до лікарні. Він усміхався, казав щось на кшталт: «От бачиш, то все в нас склалося… Ти така вірна…».

Коли приїхав додому, то поводився тихо, не пив, вони одразу розписалися, відгуляли весілля.

Ніби все й було добре, але Оксана почувалась погано. Може, тому, що Інесі Мирославівні ставало дедалі гірше… Щоправда, другого внука, Сергія, вона ще встигла побачити.

Семен Дмитрович часто навідував дружину на цвинтарі, а невдовзі і його не стало: дуже вже журився та сумував.

Пані Тетяна здала квартиру в оренду і переїхала до доньки: зять, двоє онуків, великий будинок – треба ж допомагати.

Так, ніби й здійснилися дівочі мрії Оксани: чоловік, дружиною якого вона бажала стати так довго, разом із нею. Та й вона ще молода, приваблива жінка. Господиня в цьому розкішному будинку…

Її чоловік надзвичайно стриманий. За найменшої нагоди йде кудись, а коли буває вдома, то з Оксаною майже не спілкується, всі розмови – із синами. Дружина його зовсім не цікавить.

Останнім часом Оксана стала надзвичайно дратівливою. А вже думки… Чи кохає вона свого чоловіка? Чи кохала його взагалі? Чи все вигадала із самого початку? Пані Тетяна відчуває все, а вже материнське серце болить… Та мовчить, щоб не зробити ще гірше.

Недарма ж кажуть: бійтеся здійснення своїх бажань…