ДОЛІ НЕ ОМИНЕШ

Надвечір розгулявся вітер. Він без жалю шарпав дерево, що росло біля самої хати. Найближча до вікна спальні гілка під невгамовним натиском вітру стукала в шибку, ніби благаючи про допомогу. Ольга, почувши той стукіт, навіть декілька разів виходила надвір, аж поки не зрозуміла все.

«Тьху, а я вже злякалася», – не на жарт розсердилася, навіть біля образів перехрестилася і пішла в іншу кімнату, де було тихо і затишно.

Та сон не йшов. Зате думки роїлися в голові, як бджоли у вулику. Колись, у молодості, мріяла про власний будинок. Їй, сільській дівчині, яка зростала в багатодітній сім’ї і завжди доношувала одяг за старшими сестрами, мати власний куток, де б вона була єдиною господинею, мріялося понад усе. А ще вона хотіла шафу, повну різної нової вдяганки. Можливо, тому після школи поїхала до міста на курси швачок, а потім пішла працювати на фабрику. Там навчилася кроїти різні фасони суконь. І настав той час, щ...