ДОБРИЙ ЧОЛОВІК

Спершу намагалася говорити, просила: «Усі сім’ї проживають кризи… І ми зможемо. Лиш не мовчи, не приховуй образи, гніву, невдоволення. Я вислухаю, ми порозуміємося. Домовимося і зможемо жити в мирі та злагоді».

Але Орест на слова дружини не зважав і що не день усе більше віддалявся від неї. Чоловіка втомлювали будні, дитячі істерики, Маринина втома, сотні побутових справ, які доводилося виконувати-залагоджувати, обов’язки й відповідальність, що тиснула дедалі сильніше. Хіба про це він мріяв? До такого життя йшов довгі сорок років?.. Хіба знав, що виховувати двох доньок – найважча з життєвих наук (якої Орест за вісім років так і не зумів опанувати)?

«О ні, – розмірковував подумки чоловік. – Не цього я прагнув… О ні, то була Маринина ідея – народжувати дітей… То нехай дасть мені спокій! Нехай усі відчепляться від мене».

Орест хоті...