ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»
534Історія з життя
Наталка від самого ранку ні на хвилинку ще не сіла. Наводила лад у квартирі: новенький шкіряний куточок накрила покривалом, на дубовий паркет кинула палас. Щоб не впадала в очі плазма на пів стіни, довелось тимчасово зняти її і віднести сусідам на зберігання, а на холодильник поставила привезений на такий випадок із села від мами старенький телевізор. На широчезних підвіконнях розставила завбачливо взяті від баби Ніни горщики з калачами.
«Здається, все встигла», – полегшено зітхнула, поглянула у дзеркало. Ще потрібно зняти прикраси, надягнути щось простіше. Завбачливо поклала золото у скриньку, наділа простенький набір із сережок та персня з якимись фіолетовими камінцями, який іще в юності їй подарував Сашко.
Це тепер він може їй придбати прикраси за декілька тисяч і оком не змигнути, а в молодості такої розкоші собі дозволити не міг. Хоча як важко діставалися їм ці гроші! Як згадає ті роки і безкінечні нічні базари та сумки, які зрушити з місця не можна! Скільки всього набачились і пережили разом! А зараз пожити ото б для себе, так ні, у Сашка виникло бажання стати народним обранцем – бути депутатом. Скільки разів відмовляла його Наталка від тієї затії, чоловік упирався і врешті подав свою кандидатуру. От і сьогодні мали прийти журналісти брати інтерв’ю, як то кажуть, у домашній атмосфері. А атмосфера, сказав Сашко, має бути якомога простішою, тож Наталка і крутилася як муха в окропі.
У двері подзвонили. Наталя глянула на годинник: для журналістів ще начебто й зарано. Хто б це міг бути? Відчинила двері, на порозі стояла симпатична молода білявка.
– Ви – Наталя Вікторівна, дружина Олександра? – поцікавилася незнайомка.
– Так. А ви хто?
– Я мушу з вами порозмовляти про вашого чоловіка. Це важливо. дозволите зайти?
Наталка була трохи спантеличена, проте дозволила незнайомці зайти до квартири.
– Проходьте до вітальні. А в чому саме річ?
Дівчина сіла на краєчок дивана і тут же заплакала.
– Я так завинила перед вами, але я ж не знала, що Сашко – ваш чоловік… – плуталась у своїх поясненнях дівчина.
– Ну, це для мене він Сашко, а для тебе Олександр Іванович, – виправила Наталка свою співрозмовницю.
– Звісно, ви маєте слушність. Але тоді, два місяці тому, в нічному клубі він мені сам відрекомендувався Сашком і сказав, що холостяк. Я паспорта його не бачила, повірила йому на слово. А Сашко так гарно говорив, квіти приносив, подарунки, – далі білявка почала схлипувати сильніше.
Наталка почала нервуватися. За всі ці роки Сашка не було помічено в тому, щоб він стрибав у гречку. Проте після сорока щось таке відбувається з цими чоловіками, що вони геть забувають про сім’ю і починають зраджувати дружину. Про це Наталка читала в журналі, та й подругу її, Світлану, торік чоловік залишив і гайнув десь зі своєю аспіранткою на Мальдіви. А ця білявка гарненька, довгонога, очі на пів обличчя, може запаморочити голову й не такому, як її Сашко.
– І так сталося, що в нас були близькі стосунки, я ж не знала, що Сашко одружений. А вчора побачила в місті білборд з його рекламою, розпитала, і виявилося, що він зразковий сім’янин, а я тепер у такому непривабливому становищі: студентка, ще й вагітна. Додому повернутися не можу. Батьки в селі, обоє вчителюють… Можете уявити собі цю ситуацію? – дівчина зайшлась плачем. І якоїсь миті Наталці стало її шкода, гору брала злість на чоловіка. Це ж треба було так запаморочити голову цьому дівчаті? Жінка вийшла в кухню, щоб набрати дівчині води і впорядкувати свої думки.
Коли зайшла до вітальні, білявка вже трохи себе опанувала, випила води, заспокоїлась.
– У мене подруга в приватній київській клініці працює. Сказала, що допоможе владнати цю проблему. Але потрібні гроші, до того ж немалі, а в мене їх немає, я живу на стипендію, хоч і на підвищену. І за сесію треба буде заплатити, я зараз у такому становищі, що мені не до іспитів…
Вихід із цієї пікантної ситуації, здається, було знайдено. Наталя витягла свою заначку: хотіла купити нову шубу, але обновка нехай зачекає. Треба рятувати репутацію свого чоловіка, він же в неї кандидат у депутати. А зайві скандали і неприємності їм ні до чого. Білявка взяла гроші, ще раз запевнила Наталю, що нічого такого б не трапилось, якби вона знала, що Сашко одружений, бо вихована не так, та й на чужому горі власного щастя не побудуєш, хоч яким би фаховим архітектором ти був.
Наталя не могла знайти собі місця, думки плутались у її голові, як клубки з нитками. Була ображена на чоловіка, але й дівчину було трохи шкода: їхня донька – ровесниця цієї білявки, теж може вскочити в таку халепу.
За пів години до квартири зайшов чоловік. Похапцем скинув куртку, пробігся очима по вітальні.
– Молодчина, – похвалив дружину.
– А от про тебе я такого сказати не можу. Задурманив студентці голову, нового кохання захотілось! Коханка твоя приходила, – розійшлась не на жарт Наталка.
Сашко ніяк не міг уторопати, про що говорить дружина. Ну є в нього коханка, але ж вона зараз за декілька тисяч кілометрів звідси, за кордоном, на відпочинку, він сам їй путівку купив. І аж ніяк не схожа його Зая-Зоя на молоденьку студентку-першокурсницю. І раптом, ошелешений своєю здогадкою, зупинив сварку дружини:
– І скільки ти їй грошей дала?
Наталя назвала суму.
– То це тебе, як дівчинку-першокурсницю, розвели на гроші. Ніякої студентки-блондинки я не знаю!
У Наталки перехопило подих, у голові паморочилось.
– І що ж тепер робити? Де її нам знайти? Вона казала, що навчається в нашому педагогічному інституті…
– «Казала вона», – Сашко перекривив дружину. – Може, і студентка, але не педагогічного, а театрального вишу. Доросла жінка, а повірила цій пройдисвітці, побачивши її соплі-сльози. Що робити? Та дякувати Богові, що взяла грошима. Могло бути й гірше. А якби в неї спільники були там, за дверима? Я ж стільки разів просив тебе не відчиняти дверей незнайомцям. Та й узагалі, Наталко, за п’ять хвилин прийдуть журналісти з газети брати інтерв’ю, причепурись належно. Та й зніми цю дешеву біжутерію, одягни ті золоті сережки, що я подарував тобі на річницю.
Жінка пішла до вітальні, там на столику стояла її скринька з прикрасами. Вона була порожня. Наталя з розпачу розплакалась іще голосніше, ніж та білявка. Проте треба було швидко заспокоїтись. У двері вже дзвонили…
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
72
Життєві історії
