ДАЧНИЙ РОМАН

– Так було за покійних батьків, то я все зберіг.

Марина пояснила, що хоче зробити на дачі, тому чоловік узяв блокнот і ручку та пішли до її обійстя.

Ігор усе уважно вислухав, записав, зробив декілька слушних зауважень та пропозицій. Ціну запросив помірну. Господиня вручила гроші та ключі.

Чоловік пішов, а Марина вирішила їхати додому. А чого їй залишатися: про все ж домовилась? Вона сама б цього ніколи не подужала.

Жінка пройшла у свою кімнату, почувалася геть розбитою, знову хотілося спати, то прилягла. Прокинулась, коли вже сутеніло. Куди вже їхати? Та й хто її вдома чекає: навіть кота не має. Свого часу хотіла завести собі пухнастика, а потім передумала. Нащо мучити тваринку, вона ж увесь час на роботі?

Марина вирішила, що залишиться ночувати на дачі. Вона привезла їжу, то буде їй і на вечерю, і на сніданок. Поки підвелася, розрухалася, то стало зовсім темно.

Пройшла до кухні, виглянула у вікно. Всюди темно, нікого не чутно, навіть собаки мовчали. І раптом стало лячно, а ще згадала Валині розповіді. Марина злякано зіщулилася біля вікна: он якийсь шерех, шурхіт чи то скрадливі кроки... Жінка метнулась до вхідних дверей: зачинено. Про всяк випадок іще накинула засув.

Побігла до себе в кімнату, зачинилася, знову виглянула у вікно: темно, тихо, лячно. Заніміла від страху, хотіла зателефонувати сусідці, та в неї вже темно. Діти ще малі, то, напевно, рано лягли спати. Соромно будити зі своїми страхами.

Уважно подивилась у вікно. В Ігоря якесь ніби слабеньке світло у гаражі. Може, ще не спить?! Марина ще не розуміла, що робить, як схопила мобільний і зателефонувала. Ігор відповів, то попросила зайти. Швиденько побігла до хвіртки, відчинила й чекала на вулиці.

Чоловік не забарився. Коли зайшли до будинку, Марина миттю увімкнула світло й зашарілася.

– Вибачте, будь ласка, мені раптом стало так лячно. Я тут фактично, крім Валі, нікого не знаю, бо на дачі давно не буваю. А ще після розмови з Валею...

Марина сумбурно переповіла розмову із сусідкою, винуватилась, що потурбувала. Чи здалося: куточок рота в Ігоря смикнувся. Проте спокійно проказав:

– Любите ж ви, жінки, базікати.

От і весь коментар.

Марина почувалася не просто ніяково, а останньою дурепою. Раптом виникла думка: запросила на вечерю.

Чоловік погодився: зараз він зайде до себе, все зачинить, а тоді повернеться. Якщо вона хоче, може піти з ним.
Марина зголосилася почекати на вулиці.

Ігор зайшов до себе, хвіртку залишив відчиненою, увімкнув світло в садибі. Швидко повернувся з двома пакетами.

У кухні вдвох накрили на стіл. Ігор приніс смаженину, овочі, пляшку домашнього вина. Марина зробила ковбасну та сирну нарізку, чоловік мав втомлений вигляд: увесь день працював, то це в нього і пізній обід, і вечеря.

Після вечері розговорилися. Спочатку про роботу, дачу. Потім Ігор трохи розповів про себе: він пізня дитина в батьків. Ті були вчителями. Після школи вступав до вишу: хотів бути істориком. Не вступив, тому пішов до війська. А коли повернувся, було вже не до навчання, бо батьки стали слабувати. Потрібні були гроші на лікарів, ліки, відтак пішов працювати на будівництво. Згодом одружився. Жили добре, та от дружина хотіла виїхати за кордон, де жили її батько та старша сестра із сім’єю. Він не міг кинути батьків, розлучилися.

Коли батьків не стало, зробив у міській квартирі ремонт і здав в оренду. Будинок перебудував, відремонтував, загалом привів садибу до ладу. З будівництва пішов, зараз має сезонну роботу, працює поблизу в котельні. Підробляє ремонтами, допомагає облаштовувати дачі, вирощує на продаж солодкі бурячки, іншу городину. Ходить на полювання, риболовлю. Його батьки полюбляли збирати гриби, то і його привчили. У вільний час читає. Особливо детективи. Вже зібрав бібліотеку. Нещодавно купив нову автівку, побудував гараж. Із рідних у нього двоюрідна сестра зі сім’єю, вони часто спілкуються. Він постійно їм пропонує жити влітку в нього, та діти дачного життя не сприймають. Вони прагнуть до моря, тож у будинку хазяйнує сам.

Марина теж розповіла: давно розлучена, все життя – в роботі, скоро їде на стажування за кордон, сподівається на підвищення, свою роботу любить, ні на що не скаржиться. Таке життя її влаштовує. Також любить читати.

Чоловік пішов, коли вже почало світати. Коли були у дверях, уважно подивився на Марину: якщо їй досі лячно, він може переночувати на дивані на першому поверсі. Марина відмовилась: усе гаразд. Незабаром буде світло, то нема кого й чого боятися.

Жінка повернулася до кімнати, лягла на ліжко й заснула. Прокинулася вдень, зібралась і поїхала додому.

Із понеділка почалась звична робоча круговерть. За декілька днів зателефонував Ігор: усе виконав, приймайте.

То у п’ятницю після роботи зібралась, зайшла до магазину й поїхала на дачу.

Марина відчинила хвіртку й ахнула: яка краса, який порядок.

Дерева та кущі підстрижені, де вже поділися бур’яни і трава.

Ігор навіть розсаду квітів посадив біля будинку.

Жінка вирішила, що повинна ще якось віддячити, тому зателефонувала й запросила на обід. Чоловік не відмовився, проте попередив, що може спізнитися, бо в нього термінові справи. Марина поставилася з розумінням: вона сама трудоголік. До того ж Ігорю треба працювати, що там він може заробити у себе в котельні? Мабуть, має копійки й то не завжди.

Чоловік прийшов доволі пізно і не з порожніми руками. Марина встигла засмажити курку та зробити салати. Коли накривали на стіл, чоловік закотив рукави футболки, й Марина побачила підсохлі подряпини. Чоловік пояснив: робота. Жінка покивала головою: фізична робота важка, все може бути.

Вечеря була довгою та неспішною, а опісля чоловік додому не пішов... Затримався до ранку. Пішов зовсім рано. Перепросив: сезон, робота.

Чоловік давно пішов, а Марина ще довго ніжилася в ліжку. Хто б міг подумати, що буде так. А Ігор... Удень такий неквапливий, стриманий, виважений, а вночі... нестримний... невгамовний... ненаситний... накинувся на неї, наче той лев... секс – шалений...

Жінка знесилено прикрила очі: це, мабуть, тому, що в нього давно не було жінки. Як і в неї чоловіка.

Поволі встала, приготувала каву, спочатку вирішила, що полежить на дивані з книжкою, а потім передумала. З книжкою на дивані вона може полежати в міській квартирі, а зараз треба пройтися. Погуляти. Вона вже й не пам’ятала, коли була на прогулянці. Узагалі, Марина думала повернутися додому ще в суботу. Якщо на дачі все прибрано, то що їй тут робити, чого залишатися, вона теж не звикла до дачного відпочинку. Проте зараз... Вона залишиться. Була чомусь упевнена, що Ігор знову прийде до неї.

Перевдяглась у купальник, прихопила рушники й пішла до озера. Там була Валя із сім’єю, то чудово провели час. Повернулися, коли стало сутеніти. Марина подумки себе лаяла: треба було прийти раніше і щось приготувати.

Жінка не хотіла визнавати, проте чекала... Чекала на Ігоря. А Ігор уже був у будинку. Він раніше звільнився, тож приготував плов, а поки той доходить у подушках, вони... Чоловік владно притягнув жінку до себе. А Марина й не пручалася: вона так довго була сама.

Після вечері знову вони разом... Ця темна тепла літня ніч... шалена пристрасть...

У неділю вранці Ігор пішов теж рано-
вранці: знову робота. Марина прибрала й поїхала додому. Їй треба оговтатися. Несподівано для себе ще з дороги зателефонувала своїй майстрині. Та вже на роботі. Час був, то побувала в косметолога, зробила нову зачіску, манікюр, педикюр. Словом, оновилася жінка.

Наступного дня на роботі вислухала багато компліментів: помолодшала років на десять... ніби не вона... як дівчинка... чи не закохалася... Марина мовчала й таємничо всміхалася: що менше люди знають, то міцніше сплять.

Усі вихідні Марина відтепер проводила на дачі. Своїх стосунків вони з Ігорем не афішували. Обоє дорослі, до того ж вільні люди, нащо їм зайві балачки? То Ігор проходив затемна, а йшов засвітла.

Останню ніч перед від’їздом Марина теж вирішила провести разом із сусідом. Проте так натомилася на роботі та вдома, що заснула відразу після вечері.

Жінка прокинулась уночі, провела рукою поряд: Ігоря поруч не було. Трохи покрутилась на ліжку, заплющила очі... Прокинулася вранці, Ігор поряд. Марина хотіла грайливо попитати: де він був уночі, чому кинув, може, зраджує?! Та чоловік сонно потягнувся і промовив:

– Я теж якось так натомився, що всю ніч спав як убитий.

Потім потягнувся до Марини, притягнув до себе, і... вона забула про все.

Вранці чоловік швидко пішов: знову робота, не можу нормально провести! Марина заспокоїла:

– Усе гаразд. Богдан повезе в аеропорт.

Коли після сніданку прибирали разом з Ігорем зі столу, побачила якусь темну пляму в нього на рукаві футболки.

– Це що?

Чоловік відмахнувся: робота! Ігор пішов, а Марина пройшлася будинком: чи нічого не забула, чи все гаразд. У кухні стояла швабра, то вирішила поставити її на місце. Пішла в комору, а там, окрім звичайних засобів для миття, ганчірок та іншого мотлоху, одяг Ігоря. Мокрі черевики, якийсь брудний одяг, якісь плями на ньому... Що це? Охайний Ігор так ніколи не ходив... Хотіла зателефонувати й запитати, а потім передумала. Мабуть, працював десь у садибі, то замастився, ще й дощі пішли...

Жінка поїхала додому, ледь встигла привести себе до ладу, як задзвонив телефон. Валя.

– Мариночко, я хотіла тебе попередити, мені щойно зателефонувала знайома. Їхня дача неподалік, у них зараз повно поліції. Цієї ночі знову зґвалтували жінку. Вона в лікарні, а поліція почала шукати.

Валя ще говорила, аж тут дзвінок у двері. Богдан. Час їхати в аеропорт. Марина попросила вибачення: літак не чекатиме. І взагалі, всі думки Марини далеко за кордоном.

Уже в літаку, коли готувалася до сну, подумала: ніби все гаразд, а якось неспокійно. Ніби й тривожно, ніби й лячно...

Наче все зробила на роботі, домовилась із сусідкою, що та навідуватиметься у її квартиру, поливатиме кімнатні квіти, підтримуватиме порядок. На дачі нарешті лад. Мабуть, вплинув дзвінок Валі... Марина поринула у сон.

Уранці нова країна, нові знайомства, справи, навчання, пропозиції.

З-за кордону багато не телефонуватимеш, то спілкувалась (і то рідко) з Богданом. Зателефонувала Ігорю. Першого разу відповів, а от далі – щось незрозуміле... «Мабуть, телефона своєчасно не заряджає», – казала собі Марина.

Час стажування швидко сплив, то додому, додому...

Накупила подарунків, сувенірів, нікого й нічого не забула. В аеропорту зустрів Богдан. Удома чекали його дружина з племінниками.

Малеча була в захваті від презентів, вимагали від тітки нових розповідей. Розійшлися пізно. Втомлена Марина відразу лягла спати і проспала до полудня. Збиралась поїхати на дачу до Ігоря, та куди вже: треба привести себе до ладу. Чоловіки не люблять, коли жінка втомлена, має поганий вигляд, до того ж
недобре почувається. Поволі встала, стала розбирати подарунки: окремо – колегам, окремо – подругам, окремо – Ігорю, ще – Валі з дітьми. На дачу вона поїде завтра. Ігорю не телефонуватиме: буде сюрприз. І взагалі, останнім часом він не відповідав на її дзвінки, то, може, знайшов іншу. А чому б і ні? Вони нічого одне одному не обіцяли.

Марина й сама не могла пояснити, чому в неї з’явилася думка зателефонувати Валентині.

Валя радо вітала приятельку. Вона рада її чути, скучила, треба якнайшвидше зустрітися. Потім почала розповідати новини.

– ...А головна така: знайшли покидька-ґвалтівника. Не повіриш, хто ним виявився – Ігор! Наш Ігор. Такий статечний виважений, працьовитий.
Ми ж усі довіряли йому, він мав ключі від садиби й будинків. Це ж треба.

Марина оніміла, відчуття було таке, ніби вона от-от втратить свідомість.

А Валя все говорила:

– Пам’ятаєш, я тобі перед самим від’їздом розповідала про зґвалтування. А згодом він напав на другу жінку. Та стала відбиватися, голосно кричати, гукати на допомогу, саме чоловік повертався з роботи, то кинувся рятувати, викликав поліцію. Ті приїхали відразу, стали переслідувати злочинця. Нападник намагався втекти, на накази поліції зупинитися не реагував, то поліціянти застосували зброю. Так, ніби поранення було неважке – в ногу, проте швидка довго не їхала. Ігор втратив багато крові й помер у лікарні на операційному столі.

Валя ще багато говорила, а Марина чи то слухала, чи то не слухала. Думала про своє.

А коли поклала слухавку... Як це могло бути? Ігор – син вчительки, виріс у повній родині, де його любили й піклувалися про нього... сам багато читав... гарно грав на фортепіано... охайний... працьовитий... Що це було? Хтивість... збочення... психічна хвороба...? Звідки така асоціальність... такі кримінальні вподобання в людини, яка активно спілкувалася з іншими, постійно працювала...

Якось одразу все склалося докупи: подряпини на тілі, мокрий одяг у коморі... відсутність уночі... А ще ж був замкнений... Не любив запрошувати до себе в садибу. Та ж замкнутих і відлюдькуватих багато, є люди, котрі швидко втомлюються від спілкування, бажають тиші, відпочинку.

Як багато запитань, на які вже ніхто ніколи не дасть відповіді. На душі лячно, бентежно, неспокійно...