ЦУР ДО ТРЬОХ!

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

– Цур тобі, пек! – сварилася колись їхня бабуся, коли вони робили збитки.

– Та цур йому, – казала мати, коли не хотіла робити щось важке чи неприємне.

– Цур до трьох! Цур до трьох! – вигукувала малеча під час якоїсь гри, бажаючи продовжити за­баву.

І ніхто ніколи не запитував, хто такий той цур і чого він такий упертий.

То вже як вимовиш останнє заклинання, то наче й право отри­муєш щось робити тричі. Тільки тричі! А далі ні-ні, бо ж той цур таки дорогу перебіжить.

Ліза виходила заміж тричі. Тричі її хотіли мати за жінку. І вона була не проти. А батьки тільки кректали, розщедрюючись на весілля та вечірки. Була улюбленицею, тому ні в чому не мала відмови.

Заради справедливості варто сказати, що дівча було лагідним і розумненьким. Зі школи приносило грамоти й подяки, вдома допомагало бабусі та матусі з жіночими обов’язками, зі старшими братиками не заїдалося. Єдине, що трішки лякало родину, то це самостійність у дорослих справах. Могла затриматися на гулянках до півночі чи сісти в автомобіль до незнайомих.

– Ти ще мала гульки справляти, – сварила бабуся.

– Доню, а не доведи господи, завезуть куди, – це вже мати, зітхаючи.

– Лізко, наступного разу батога скуштуєш, – подавав голос і батько, що працював у господарстві радгоспу головним конюхом. Та ніколи й пальцем ніхто не за­чепив.

– Усього ви боїтеся! Нічого мені не станеться. Не маленька вже, – лащилася лисичкою Лізочка, і родина затихала.

А яка ж вона гарненька була! Карі оченята під опахалами густих вій гіпнотизували не тільки чоловічу стать. Не могли встояти й родичі, коли чого добивалася. Фігурка намалювалася ще з підліткового віку. Ровесниці або худесенькі занадто, або товстульки через гормональні вибрики. Лізочка ж округлилася там, де треба, дуже спокусливо. Здається, вона й не перейма­лася дієтами. Солодкого просто не любила, проте бабусині пиріжки наминала, не рахуючи їх. Напевне, калорії згоряли в меткої школярки дуже швидко.

Уперше Ліза закохалася в де­в’я­тому класі, хоч не один парубок пас очима це грайливе дівча ще раніше. Проте кавалерам давала відкоша. І за словом у кишеню не лізла. Де що й бралося.

А вподобала чужого хлопця, який з’явився в їхньому класі всього на рік. Серйозний, навіть набурмосений, перевтілювався на фізкультурі. Перший у всьому. А біцепси які! У командній грі, коли слід було на швидкість пробігти з дівчинкою «на барані», мчав з нею (обрав одразу Лізочку), наче вона була пушинкою. А вона ж і не пушинка, хоч і товстулею не назвеш.

Ходили в кіно. Прогулювалися вечорами вулицями їхнього затишного містечка. Навіть цілувалися. А випускний гуляла Настуня вже без Ромчика. Виїхали вони. Та то таке. Діти ще! Швидко й забула.

У десятому класі (тоді була десятирічка) в неї було вже справжнє кохання. Запав на неї один парубок. Та так, що хотів одружитися! Він їй подобався. І не лише поцілунки були. Добре, що дорослий, добре, що медичне закінчував і знав, як обминути небажані речі.

Батькам і бабусі сподобався.

– Ти, дитино, тільки ж будь обережною, – повчали, – треба професію здобути, а тоді вже сім’ю заводити.

– Знаю я, знаю. А Віталика кохаю. І він мене. Погуляємо ще.

– Ну, гляди. Нехай хлопець на ноги стане, навчиться гроші за­роб­ляти.

Провела його Настуня в армію, пов’язала привселюдно стрічками, як то водилося в них, обіцяла чекати, а сама кинулася до науки. Усе їй легко давалося. І навчання також. Вибрала ходову спеціальність, всту­пила до вишу. А на другому курсі здуріла. Це так батьки казали. Бо ж підхопила якось розлученого молодика чи він її підхопив і згаряча не тільки розписалися, а й у церкві повінчалися. Пристрасть. А може, розрахунок?

Мати плакала, бабуся молилася, а батько мовчав. Знав, що вперта донечка зробить по-своєму.

Тільки прожили молоді день і поночі. У нього ж від першого шлюбу дитя було, то й оду­мався, мабуть. А те, що вінчані, їх не лякало. Розбіглися дуже швидко. Добре, що не завагітніла Лізочка.

Зраділи і його батьки, і її, а найбільше – Віталик. Звістка про одруження коханої його замалим у могилу не звела. Запив був, а потім отямився. Маму стало шкода, яка саменька залишилася. Їй не подобалася чомусь Лізочка ще до першого заміжжя.

– Синочку, та видзігорна, – так у них казали на легковажних, – тобі життя може зіпсувати.

– Мамо, батьки в неї порядні. І небідні, – переконував хлопець.

– Батьки порядні, а вона, кажуть люди…

– Ну, людям тільки попади на язики. Вона просто компанійська і весела. Та головне – мене любить.

Так, Віталик зрадів і пробачив Лізочці її невірність. Почали зустрічатися знову. Домовилися одружитися. Та не відразу. Поїхав Віталій на заробітки, бо ж не з порожніми руками до такої дівчини йти. На весілля, на квартирку потрібно розстаратися. А тут медиків набирали в якусь азійську країну за домовленістю.

Відпустила Лізочка жениха, хоч і не хотілося. Плакала, коли проводжала, але запевнила, що чекатиме.

Тим часом улаштувалася на роботу в столиці за фахом. І працювала добросовісно, бо байдикувати не звикла. Додому приїжджала. Бабусю любу в останню путь провела, як годиться.

Батьки раді були, що їхня донечка отямилася що матимуть гарного зятя. А вже вони для своїх дітей нічого не пошкодують. У синів і квартири, і зарплати гідні, бо кар’єру зробили, людей потрібних за друзів мають, і одружилися вигідно. Коли б оце «дівча» ще в надійні руки віддати, бо дуже вже свавільне.

Минув рік. На Спаса – «волга» до будинку. А звідти чоловічок товстенький і їхня донечка розфуфирена. В руках у нього чемоданчик чималий з харчами і пишні троянди матері.

– Тату, мамо, ходімо в хату, щоб люди не зглядалися. Знайомтеся, мій Едуард!

– Як же, доню? Як? Чому ж ти нас не попередила? – догідливо випитувала матінка. Видно, та гарна машина зробила своє.

– А як же..? – почав батько, та й...

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!