Історія з життя

Мені в приватні повідомлення надійшло смс від колеги, яка сиділа за сусіднім столом: «Ти зауважила, що наша В. останнім часом надто дивна й забула про все на світі?».

Я відповіла якомога лаконічніше: «Угу. Чекаємо».

Я глянула на Світлану, яка підняла один кутик губ, що свідчило про її глибоке здивування, яке вона виказувала усмішкою Мони Лізи. Світлану я знаю з дитинства, як і В., тобто нашу начальницю. Ми всі троє ходили в один садочок, в однин клас і вступили на один факультет універу. Точніше, я з Вікою на один, бо Світлана пішла іншою стезею, але за місяць уже перевелась до нас.

– Та ну його, той туризм. Хочу бути з вами.

Ми й на роботу разом улаштувались, в одну фінансову установу. Лиш я зі Світланою ще й двічі в декреті побували, а Віка в той час зробила стрімкий стрибок службовою драбиною.

– Дівч...