Ексклюзив

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ГАЗЕТУ "ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ"

Надія вкотре згадує той чорний Святвечір і не може й досі оговтатися. П’ятнадцять років минуло відтоді, а в грудях і досі пече. Не стільки від скоєного, скільки від її слів: «Назарчик ніколи так мене не зганьбив би!».

...Донька Христинка приїхала на зимові канікули, вперше, відколи подалась на навчання аж до столиці, а це майже за пів тисячі кілометрів. Як ото поїхала напередодні першого вересня, то аж тепер ступила на поріг батьківського помешкання. Не мала змоги часто бувати вдома: дорога довга і коштує чимало, Христинка не сміла пропустити навчання, бо ж стипендію втратить. Мама періодично передавала потягом важкі сумки, чим неабияк полегшила життя першокурсниці відомого університету. І ось довгождані канікули. Удома готувалися до приїзду Христини, як до свята, а може, й більше, бо до Різдва все готове, а батьки метушаться, думають, чим би потішити свою красунечку, яка спить другий день.

– Втомилася, &nd...

Дякуємо!