ЧИ ЗАЦВІТУТЬ ПІВОНІЇ НАВЕСНІ?

Софія занедужала. Лежала в палаті, дивилась на біло-руді стіни, важко зітхала, болісно кривила вуста, коли капосна голка впивалася у вену, ковзала поглядом по крапельниці, яка начебто відраховувала життя жінки: крап, крап, крап.

Уже три тижні минуло відтоді, як Сергій привіз її до обласної лікарні. Софія не хотіла їхати, опиралась, доки було хоч трохи сили. Проте районні ескулапи були невблаганними: лише до обласного центру, там допоможуть. Сергій найняв машину. Обласні медики довго оглядали Соню: світили, обертали, кололи, брали аналізи, врешті за декілька днів покликали її чоловіка. Що йому говорили за зачиненими дверима, жінка не знала, помітила тільки те, як тремтіли в коханого руки і як важко йому було усміхатись та дивитись їй у вічі.

– Ти неодмінно одужаєш! Тебе можна вилікувати, тільки треба трішки потерпіти, – вмовляв дружину і гладив її руку.

І Соня терпіла, покірно приймала гіркі таблетки, лежала під крапельницями та сумувала. Згадувала своє життя, думала, як швидко воно промайнуло. Начебто вчора виходила заміж. У весільній сукні та фаті Софійка була найвродливішою дівчиною у світі – це їй казав наречений. А з ним Соня була щасливою всі шістнадцять років. Їм заздрили, називали їхню сім’ю зразково-показовою. Хоча що показувати і на кого рівнятися, Соня не знала. Рідних дітей не мала, але по-материнському з душею прийняла доньку від першого шлюбу свого чоловіка Маринку. І дитина віддячила Софії за теплоту і щирість, без тіні лукавства почала називати її мамою, ділилася з нею своїми таємницями, а коли підросла, стала їй за подругу. От і сьогодні на заняття в університет не пішла, а приїхала провідати Софію. Навезла їй цілу торбину їжі, збігала по ліки і все біля неї припадала: «Мамо, мамо».

Сьогодні Софію виписують, уперше за стільки часу жінка почала почуватись краще, навіть усміхалась. Приїхавши додому, полегшено зітхнула: тут і рідні стіни лікують. Однак уранці Софії стало гірше, вона знову не змогла піднятися з ліжка. Сергій не відходив від дружини весь день, тільки щоб їсти приготувати. Доглядав її, як малу дитину, Софії було незручно: не звикла до такого, та сил підвестися не було.

– Ти так мені й не розповів, що тобі лікарка казала. Дай мені виписку, будь ласка, я сама почитаю, – попросила Соня.

– Усе гаразд. Лікарка сказала, ой, вилетіли з голови ці слова…, згадав: «Є позитивна динаміка». А виписку – ти ж однаково нічого з написаного не зрозумієш: там усе медичні терміни…

Весна надворі була в розпалі. Сонце продиралося крізь вікно і кликало надвір. Травневі дощі щедро напували і вмивали землю, святкуючи пробудження й народження нового життя. Сергій з Маринкою посадили городину, побілили дерева – все так, як колись робила це сама Соня.

– Сергійку, скажи, а розцвіли мої півонії? – поцікавилась жінка.