БУКЕТ ХРИЗАНТЕМ

Одарка – ще доволі молода, але вже з посивілими скронями жінка – стояла за прилавком на одному з ринків, продаючи городину та фрукти. Сонце, вистуджене дощами і вранішнім присмерком, час до часу визирало з-за хмар, віддзеркалюючись в озерах калюж, у розцяцькованих вітринах невеликих крамниць. Покупці роїлися між рядами, обмацуючи поглядами продукти, невдоволено хмурили брови чи купували в Одарки яблука, сливи, моркву, картоплю, тож кожен ніс у торбі не лише дари городу чи саду, а й тепло Одарчиних рук – потрісканих, спрацьованих.

Ті руки жили окремо, бо, навіть коли тіло падало від утоми, Одарчині руки повсякчас щось краяли, сапали, пололи, плели, варили, в’язали, вишивали. Ті руки були божеством, яке рятувало жінку від злиденного життя, вони дарували любов найріднішим – тим, задля кого вона ладна була і у вогонь, і у воду, – її дітям.

Колись Одарка була неймовірно вродливою....