БОГОМ ДАНИЙ

«Біду-біду-біду», – відлуння перекидало з гори на гору страшне слово.

«Біду-біду-біду», – повторював у темряві пугач.

«Біду-біду-біду», – гавкав десь далеко сполоханий пес.

Марійка голосила, качалась по землі, повторювала, як несамовита: «На біду я тебе зустріла, Богдане, на біду-у-у-у».

– Боже мій, Боже, чого Ти не кинув мене з кручі, чого не привалив мене смерекою, чого не вивів на ту стежку великого ведмедя, страшного вовка, скаженого лиса чи дикого кабана? Вони б мене розтерзали, нянько мій би поплакав рік і молився би за мене все життя, а тепер проклинатиме весь вік! Або вб’є. Не раз казав, якщо я занапащуся так, як моя мамка солодка, то вб’є мене, сокирою голову мені відітне, а там най роблять з ним, що хочуть. Бо нема гіршого гріха, як не вберегти свою жону й с...