З поштової скриньки

Осінь того року видалась аномально теп­лою, дійсно золотою. Опале листя запаморочливо пахло на всіх подвір’ях, а в лісі повітря аж гусло від неймовірного аромату. Селяни, попоравши свої городи, навперебій ішли в прилеглі чагарники загрібати оте золото худобі на підстилку. Жартували, що й самі б на ньому спали.

Щоправда, лісничий за таке неабияк лаяв селян, але, так би мовити, про людське око, бо ж знав, що в селі без того листя ніяк. Удень сварився, що як за крадіжкою листя застукає районне начальство, то йому загрожує штраф, зате надвечір навіть не потикався в чагарники – начальство ж вечорами не швендяє.

Марія й граблі нові приготувала, й рядно залатала – збиралась у лісок, який підходив мало не до її городу. Заготує на купи, щось візьме сама, решту ввечері поносять зять із дочкою. Першокласниця Ганнуся й собі проситься з бабою:

– Там так см...