БЕЗПРИТУЛЬНА МАТИ

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»

05 листопада 19:12

387

Джерело: Газета «ЖИТТЯ»

Історії з життя

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

Баба Катря всю ніч ні на хвилинку не стулила очей. Сон полишив жінку і блукав десь далеко від її постелі. Та цим старенька не переймалась. Її голова була заклопотана зовсім іншим. Адже в цьому помешканні баба ночувала вперше після кількамісячної відсутності. Знову зустрічала захід рожевого сонця на призьбі власної хатини, а не в будинку сина Грицька.

Думки випереджали одна одну, плутались. Їх було стільки, що вони ледве поміщались у Катерининій голові. За цими думками стара гонилась усю ніч. І яку впіймала, від тієї заливалась слізьми. Адже доля на старості відмахнулась від Катерини обома руками, і тепер баба намагалась знайти винного. Та гіркі сльози не давали їй зосередитись, а спогади зляканими кіньми зривалися з місця.

Перше, що вдалося пригадати, – то це весілля зі своїм коханим Євгеном та народження єдиного синочка Грицька. Але недовго судилося жити разом, бути коханою. Через невдале хірургічне втручання Євген пішов із життя, так і не зазнавши радощів родинного затишку й щастя. Довго побивалась за чоловіком Катерина, та слізьми його не повернеш. Довелось змиритися з болісним ударом долі. Синочок був іще зовсім крихітним, щоб усвідомлювати втрату рідного батька, тому страждала Катерина і за себе, і за маленького Грицька.

Страждала колись давно, страждає і тепер. Син виріс і пішов своєю дорогою, одружився, має власний будинок, а баба Катря залишилась жити у своїй хатині. Так дожила до глибокої старості. Впоратися з чималим господарством уже не могла. Та син інколи навідувався до старої матінки: то дровець нарубає, то води наносить, а то
ще в чомусь допоможе. Так помаленьку і потихеньку жила баба. Аж поки одного разу до неї не приїхав Грицько з якимось незнайомцем.

– Добридень, мамо, – привітавсь син.

– Добридень, дитино, – промовила стара. – Це мій приятель Олександр. Знайомтесь, – вів далі Грицько. – Він приїхав оглянути ваш будиночок. Хоче купити...

Баба де стояла, там і сіла.

– Не хвилюйтесь, мамо. Я вже все продумав і вирішив. Житимете в мене. Там ви будете доглянуті, Маринка про вас подбає, допоможе вам. Та й онукам біля вас веселіше буде. Вони й так цілими днями ходять услід і запитують, коли баба приїде.

Що було робити старій? Працювати вже не здужає, а так хоч онуків доглядатиме.

Невдовзі продали будинок баби Каті. Неохоче покидала стара село, де народилася і прожила свій нещасливий вік. Довго прощалася із сусідами, а ті невпинно плакали, наче проводжали стареньку на смерть, обіцяли просити Бога, щоб їй добре там жилося.

Баба Катерина востаннє обійшла своє тепер уже колишнє помешкання, оглянула кожен його куточок, який навіював різні думки з її минулого життя. Вийшла на город за хлів – і німа тиша змусила старече серце битися частіше, адже ще зовсім недавно там мукала корівка, вищали поросятка, квоктали кури, а тепер... тепер там була пустка. Коли баба поверталася з городу, взяла грудочку землі, на якій після того, як помер чоловік, працювала і вдень, і вночі. Стисла землю в руці так міцно, наче це був її найцінніший скарб!

На мозолисті руки закапали сльози. Важко старенькій було залишати рідну домівку, де все їй було до болю знайоме. Востаннє глянула жінка на хатину та й пішла жити до сина. Нічого не вдієш. Така вже вона – старість.

Та жити в сина було добре, адже забула про піч і худібку, лишень з онуками бавилась. Невдовзі Грицько купив новенький автомобіль. Стара знала, чиї гроші було витрачено на нього. Не дуже була задоволена, що син так швидко розтринькав кошти, які отримав від продажу її будинку. Хотіла щось сказати, але син не дав і слова мовити. Відтоді це питання для неї було закрите раз і назавжди.

Та відколи в сім’ї з’явився автомобіль, про Катерину наче забули. Невістка і син не так, як раніше, почали ставитись до старої, та й онуки почали вередувати. Їх наче підмінили. Рідні ніби не помічали Катерини. Уже не питали, чи їла вона щось, чи виспалась як слід. Далі було ще гірше: мало того, що до столу забували покликати бабу (А що ми вам боронимо самій собі борщу насипати?), так ще й мало хто хотів уже розмовляти з нею.

Важко стало Катерині. Поки могла хоч трохи щось робити, то була потрібна і синові з невісткою, і онукам. А так кому ти потрібен? Добре, що хату продала, то синові тепер є чим похизуватись. Якби Катерина знала, що така доля випаде їй, нізащо не покинула б свою домівку. Краще було б померти у своїй хатині з голоду і холоду, ніж жити в розкоші у сина.

За хатою плакала баба щодня. Якби могла повернутись, залишила б будинок сина вже сьогодні. Та куди ж піде, якщо в її хаті вже давно живуть чужі люди? А далі ще гірше стало. Синові з невісткою не догодиш: то не там сядеш, то не там ступиш. До всього мають діло. Не звикла Катерина жити так, де навіть кожен її подих контролювали. Не може змиритися з таким жалюгідним життям. Одного разу серце старої не витримало і вона мовила:

– Знаєш, сину, я не думала, що такою гіркою буде моя старість, що рідному синові потрібні були гроші, а не матір. Тому я йду від тебе.

Грицько мовчав, опустивши очі, так нічого й не відповівши матері, і тільки пальці, що нервово постукували по столу, видавали чи то його роздратування, чи то сором.

А коли Катерина зібрала свої речі й рушила до виходу, син тільки й мовив сердито:

– От що, як находитесь, мамо, світом, то повертайтеся додому, я вас із хати не виганяв, самі йдете.

Катерина відповіла плачем і зачинила за собою двері. Їй стало боляче, що Грицько навіть не намагався затримати і що такими словами випроводив її.

Ось уже декілька днів у баби Катерини не просихають очі від сліз. Усе плаче і плаче вона, вже й забула про їжу, про холод, який дошкуляє, як лиха болячка. Нехай так. Але тепер Катерина біля рідної домівки. Нічого, що її продали. Стара вже другий день поспіль живе на горищі хліва. Добре, що господар нічого про це не знає, а то вижене її, як це зробив син. Куди тоді подінеться? Хіба що земля під Катериною розсунеться, і вона кинеться туди. Але ж такого не буде, а жити далі треба. Катерина щось вигадає. Завтра, як із силами збереться.

Але сталося зовсім не так, як думала Катерина. Уже наступного ранку замість молодиці поніс їсти свиням сам господар. Коли висипав замішане в корито, підняв голову і сказав:

– Злізайте, бабо Катерино, нам поговорити треба.

Старенька не знала, що й робити, бо не чекала такого. Слова господаря збентежили жінку, вона навіть не знала, чи можна дихати. Що тепер робити, адже її викрили? Та поступово оговталась і вирішила спуститись. Що буде, те буде. На все воля Божа. Але почула зовсім не те, на що сподівалася.

– Бабо Катрю, у хліві зі свиньми люди просто так не селяться, – звернувся тихим голосом чоловік, з яким колись знайомив її Грицько. – Ми з моєю дружиною вже знаємо про вашу долю, бо ж помітили вас іще з першого дня і встигли розпитати про все в сусідів. Хочемо запропонувати вам жити з нами, якщо для вас не знайшлося місця в синовому будинку. До того ж це ваша хата, ви її будували і доглядали впродовж багатьох десятків років. Тому в хаті не може не знайтися куточка для її справжньої господині. Ходіть у будинок, обігрієтесь і поїсте чогось. Там дружина саме борщу наварила.

Баба Катря була приголомшена. І як тут не заплакати знову? Але не з горя, з чогось іншого... Хоча б із того, що зовсім чужа людина виявила більше співчуття і жалю, ніж єдиний рідний син.

Переступаючи поріг будинку, баба ледве трималася на ногах. Тут пахло її життям. Жінка розуміла, що через свого сина у власному будинку стала безпритульною. Серце старої матері плакало, але губи молили Бога пробачити Грицькові.

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.