Історія з життя
Анатолій помітив Таню ще здалеку. Невисока, тоненька, вона легкою ходою йшла осінньою стежиною. Голова в барвистій хустинці трохи похилена, плечі трішечки, по-дитячому, зсутулені, зелене пальтечко ледве сягає колін.
Зупинився, притиснув лікоть до серця, ніби міг тим угамувати його биття. Невже так багато важить для Анатолія ця дівчина з таким гарним ім’ям, неквапливими рухами, з тихими ясними очима? Он вона переходить дорогу, сторожко позираючи на обидва боки. Під хусткою – світлий водоспад кучерів аж до пліч…
Притьма кинувся навздогін. Які дрібниці – ота їхня безглузда сварка! Ось він зараз дівчині скаже…
Та не добіг. Не встиг. Блакитне черево тролейбуса заступило дорогу, а коли осунулось, одшурхотіло, не стало на вулиці зеленого пальтечка.
Силкувався ж не думати про неї. Узяв на фабриці відпустку, засів за дипломну роботу. Писав, креслив до пізньої ночі та справді не думав про Таню, точніше, носив у грудях одну й ту саму заспокійливу думку: «Захищу диплом, а тоді…»
Рушив помалу тротуаром. Ну, нічого. Залишилось іще недовго. Час мине швидко, а там і захист.
Отже, сумніву більше немає, гадала Таня, Анатолій угледів її і не схотів підійти до неї. Що ж… Сіла в тролейбус, щезла з очей – і все владналось само собою. Отак би зникнути зовсім з міста, переїхати в село до батьків, щоб ніхто не знав, де й поділась. Ураз уявила: йде додому з автобусної зупинки стежкою навпростець, відчиняє хвіртку, Тарзан, заскавучавши, кидається до неї, мама визирає із сіней і сплескує руками. Сонце сходить із-за ясена, вони з матір’ю заносять речі до кухні, а там уже батько сидить кінець столу в робочому одязі, снідає: незабаром піде на роботу. Двері до кімнати зачинені: там іще солодко спить сестра Наталка. У хаті тихо, тільки й чути, як булькотить казан на плиті. Та чого ж вона досі стирчить у цьому галасливому місті, де її переслідують самі невдачі? Якби поїхала раніше, не зустріла б Анатолія, не зазнала б ні щастя, ні муки…
Тепер усе. Вона дасть собі якось раду. Тільки нікому нітелень, навіть Світлані. Бо та одразу почне розраювати. Ненормальна, скаже, що ти надумала? Викинь усе з голови, йди в університет культури, в тебе ж хист – ти любиш співати!
Хутко й сердито змахнула сльозинку з вій. Який там хист?! Невдаха вона якась. До педагогічного інституту не вступила, фабрику залишила, в дитячому садку теж не до душі… Щаслива Світлана – їй живеться легко. А вона… Сама не знає, що хоче…
Широкими інститутськими сходами Анатолій не збігав, а злітав униз. На оклик друзів не зупинявся, а лиш звів розчепірену п’ятірню. Почувався легким, майже невагомим. Увесь тягар напруження, втоми залишився там, нагорі, у великій, яскраво освітленій аудиторії з довгими столами.
Надворі глибоко вдихнув осіннє вологе повітря, кинув погляд спочатку на низьке захмарене, рожеве від вечірніх вогнів небо, потім на годинник. За чверть дев’ятнадцята. Ось що він зараз зробить. Негайно у тролейбус і – до Тані. За якихось пів години буде в неї. Про сварку вже не пам’ятав. Та чи й була вона коли-небудь?
Йому пощастило. Наздогнав тролейбус і вскочив у нього, перш аніж той рушив. Анатолій стояв, міцно впершись ногами в підлогу, що вібрувала під ним. У темному дзеркалі шибки ввижалась Таня. Дивилась на нього винувато-радісно, трохи спідлоба, як це вміє тільки вона.
Ось і знайомий під’їзд, зайшов у нього і східцями побіг на третій поверх. Натиснув копку дзвінка біля дверей.
– Хто там?– пролунав приглушений, не Тетянин голос.
– Таня вдома?
– Це Анатолій?
– Я.
Коли відчинилися двері, Анатолій запитав у Світлани:
– Де Таня?
Світлана не відповіла. Щільніше загорнулась у халатик і підсунула хлопцеві стілець. Але юнак, не помітивши, штурхнув стілець ногою і ступив уперед.
– Де Таня?!
Світлана підняла обличчя. Вона бачила Анатолія так близько вперше. Розпашіле, напружене обличчя зі зведеними докупи бровами. Оце хлопець! Серйозний! Якби її, Світлану, такий покохав! А що? Хіба мало за нею впадають? І Максим, і Сергій… Є з ким провести час. Та тільки й того. А Анатолій… Світлані солодко й моторошно стислося серце. Поки він зустрічався з Тетяною, Світлані й на думку б не спало… І не лише тому, що нечесно ставати подрузі поперек дороги. Просто в глибині душі знала: з Тетяною їй змагатися годі. Але ж тепер… Згадалися Тетянині вперто схилені плечі, спідлоба кинутий погляд.
– Ти ж дивись, коли що, про мене нічичирк. Мовляв, адреси не знаю. Обіцяєш?
Гордячка! На принцип пішла. Значить, не кохала по-справжньому. Ех! Та заради такого хлопця життя не шкода!
Зітхнула глибоко, неначе перед стрибком у воду, і нарешті промовила те, з чого мала почати:
– Таня поїхала додому…
* * *
Була неділя. Світлана не знала, куди себе подіти. Ледь дочекалася вечора і пішла на танці. Коли переступила поріг клубу, музика лунала на весь просторий танцювальний зал. Світлана пройшла в куток і стала біля вікна, знічев’я роздивляючись довкола. Он Інна з її цеху, а он Ніна зі своїм Миколою. Кивнула обом і тут почула за спиною шелестіння куртки. На плече лягла важка рука.
– Потанцюємо? – від Максима війнуло духом щойно випитого пива.
– Та ну тебе! – Світлана ворухнула плечем, струснула Максимову руку. – От ідіотська звичка!
– А що такого?
– Нічого. Тільки топай далі.
– Он як! Ми, значить, сьогодні не в настрої?
– А хоч би й так…
– Тоді вибачайте! Воно, звісно: ми люди темні… А вам, видно, інтелігентні потрібні…
– Факт! І як це ти здогадався?
Блазень… Дивитись на нього не хочеться. І взагалі, така нудьга! Діждатися б тільки, поки закінчиться танець, та й піти геть.
«Так, геть звідси», – каже собі Світлана і чомусь не рушає з місця. Ось і музика стихла, розділились, розбрелись попід стіни пари, потім знову сколихнув юрбу танцювальний ритм. В очах мерехтить від калейдоскопу барв, на душі стає дедалі тужніше. Адже знає, чудово знає: хоч би й усі очі прогледіла, а Анатолія не побачить. Шкода й гадки. Такі, як він, на танці не ходять. А втім… Здається… Та невже?.. На мить усе попливло навколо. Хтось підступився до Світлани, запрошуючи її до танцю, – не дивилась, не слухала, втупилась туди, де зяяли широко відчинені двері залу.
А у дверях стояв Анатолій. Нерішуче топтався. Ніби вагаючись, заходити йому чи ні. Потім підвів голову, скинув очима на Світлану і попростував до неї через увесь зал, неуважно обминаючи безжурні, вколисані пари.
Знесилено обперлась об стіну. Може, це лише сон? Монотонно-дражлива музика, Анатолій підступає все ближче і ближче, серце обривається… Зараз Світлана прокинеться – і все зникне, бо це ж неможливо, бо Анатолій не прийде ніколи, бо ж він того осіннього вечора вискочив з квартири, як ошпарений, почувши про Тетянин від’їзд, і більше вони не бачились…
Але ні, це таки він. Погляд, як і тоді, напружений, очікувальний.
– Здрастуй, Світлано…
– А, це ти, Анатолію? Привіт!
Відповідь вийшла фальшиво-недбала, усмішка – вимучена. Та Анатолій нічого не зауважив. Зніяковілий, стояв і підбирав слова.
– Потанцювати прийшла?
– Атож, – вона вже опанувала себе. Сприймала все навкруги, навіть шурхіт Максимової куртки десь поблизу.
– А ти?
– Та я, власне… Послухай, ти нічого не знаєш про Таню?
Так вона і знала. Ось чого Анатолій сюди прийшов. Страждає… І нічим уже тут не зарадиш. Хоча… У Світланиній сумочці лежить лист від Тані. Пише, що працює тепер у сільському Будинку культури, що в них уже справжня весна. Цвіте бузок…
Урешті спромоглася на слово:
– Таня мені написала листа, ніколи навіть не телефонувала на мобільний.
– Вона й на мої дзвінки не відповідає, – промовив Анатолій.
– Ти знаєш Тетянину адресу?
Мовчки вийняла конверт, простягла його Анатолієві й одвернулась. Саме вчасно, щоб ухопити за полу куртки криво усміхненого Максима.
– Пусти! – рвався той. – Я з ним порозмовляю…
Проте Світлана з несподіваною силою потягла хлопця вбік.
– Дурило чортів, – процідила крізь зуби з такою одвертою гіркістю, що Максим одразу осів. – Хіба ти не бачиш, що йому до мене стільки ж діла, як і мені до тебе?
Вона кивнула на Анатолія, який стояв, уп’явшись очима в пом’ятий конверт. Потім голосно засміялась.
– Ну, та дарма! Ходімо, Максиме, потанцюємо абощо! Світлана в цей час заздрила своїй подрузі. Вона хотіла, щоб і в її душі розцвів бузок…
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
Життєві історії
Життєві історії

