БЕЗГЛУЗДА СВАРКА

Анатолій помітив Таню ще здалеку. Невисока, тоненька, вона легкою ходою йшла осінньою стежиною. Голова в барвистій хустинці трохи похилена, плечі трішечки, по-дитячому, зсутулені, зелене пальтечко ледве сягає колін.

Зупинився, притиснув лікоть до серця, ніби міг тим угамувати його биття. Невже так багато важить для Анатолія ця дівчина з таким гарним ім’ям, неквапливими рухами, з тихими ясними очима? Он вона переходить дорогу, сторожко позираючи на обидва боки. Під хусткою – світлий водоспад кучерів аж до пліч…

Притьма кинувся навздогін. Які дрібниці – ота їхня безглузда сварка! Ось він зараз дівчині скаже…

Та не добіг. Не встиг. Блакитне черево тролейбуса заступило дорогу, а коли осунулось, одшурхотіло, не стало на вулиці зеленого пальтечка.

Силкувався ж не думати про неї. Узяв на фабриці відпустку, засів за диплом...