БАЛАСТ

Чом же спомин у серці
не в’яне?

Знову ти чаруєш мене.

Наша, наша зустріч остання

За хвилину мине.

Олена Андріївна прокручувала в голові куплет давно забутої пісні, яка в цей час була більш ніж актуальна.

Жінка поспішала на побачення до коханця. Саме так, не до коханого, у якому хотілось би розчинитись, а до коханця, якого хочеться спекатись. Відверто набрид, тобто осточортів. Не дає їй спокою котрий рік, проте й не дає їй більше нічого: ні кохання, ні поваги, ні матеріальної підтримки – абсолютно нічого.

А вона? Чим вона краща? Невже мало добрих чоловіків, які б стали їй опорою та підтримкою, а жінка, ніби зачарована, тримається за дим у повітрі. Звикла? Чи боїться, що він бовкне зайвого в разі розірвання їхніх стосунків. А нехай! Аж тепер їй байдуже....