З поштової скриньки

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ГАЗЕТУ "ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ"

Він тікав, біг так прудко, як не бігав іще ніколи в житті. Шалено калатало серце, заледве не вистрибуючи з грудей. Тільки Бог відав, як він ді­стався, дійшов, усе-таки дійшов до рідної хати і пізно вночі постукав у віконце. Усередині відразу заблимало слабке світло… «Не сплять», – подумав радісно, але з якоюсь незрозумілою внутрішньою тривогою, бо не знав, як його зустрінуть, що скажуть, як відреагують на його прихід...

Зустріли здивованими радісними вигуками, палкими поцілунками, міцними обіймами. Всі подумали, що його відпустили на якийсь період додому відпочити, відійти від жахіть вій­ни, набратися сил, щоб знову кинутися в бій. Лише мати своїм чутливим непомильним материнським серцем відчула щось недобре.

– Тебе надовго відпустили, Тарасе? На скільки? – запитала сестра Олеся, твердо вірячи у свої слова й навіть не припускаючи чогось іншого.

– Як добре! &...

Дякуємо!