А ЛИПА ПІД ВІКНОМ СВОЇМ ЧАРУЄ ТРУНКОМ…

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»

Наталія ОСИПЧУК

31 липня 21:05

613

Джерело: Газета «ЖИТТЯ»

Життєва історія

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

…Дівчата і хлопці грають у футбол – скільки вигуків, сміху, така веремія, наче зібралося декілька найсильніших команд. Що ж тут дивного? Коли грають хлопці та дівчата, пристрасті вирують справжні, наче на великому стадіоні. Поміж тих хлопчаків крутиться і Ніночка – тендітна, худенька дівчинка у строкатій сукеночці. Ніна дуже хоче грати, але ті хлопці-розбишаки відштовхують її так, ніби вона зайва на тому футбольному святі. Дівчинка відчайдушно озирається, шукаючи очима свого брата Тимофія. Він старший від неї, іноді хлопці кличуть його до своєї команди, але все закінчується трагікомічно. Тимофій – він же Тимоха – так хоче, аби його команда виграла, що починає застосовувати «заборонені прийомчики», як кажуть його конкуренти. Тимоху женуть геть, ще й погрожують йому, що намилять шию.

Хлопчик повертається додому засмучений, а Ніночка крутиться біля нього, намагаючись розрадити його.

– Нінусю, нікому ми не потрібні, – кидає спересердя Тимофій, а мама та бабуся починають голосно його заспокоювати. Родина в них жіноча: мама розлучилася з татом, бо той заглядав у чарку, а цього в інтелігентній родині Клевановських не могли пробачити. Бабуня Зінаїда Львівна, чесна, граціозна, була шляхетного роду. Родовід і справді був приголомшливий: були в ньому і царські офіцери, і випускниці інституту шляхетних дівчат. Діда, царського генерала, згодом репресували, і родина тривалий час змушена була переховуватися, а про своє шляхетне походження «тимчасово забути».

Так наказувала Розалія Францівна, мама пані Зінаїди. Зінаїда Львівна, а тоді юна Зіночка познайомилася із вродливим юнаком на ім’я Леонтій, у його роду теж були благородні й шляхетні предки. Народилася дівчинка, яку юні батьки назвали Едітою – здавалося, що дитина з таким гарним ім’ям має бути щасливою та вродливою. Але життя, це примхливе та непередбачуване життя завжди дає копняка там, де не очікуєш. Едіта майже не пам’ятала свого тата: він загинув на фронті, тож прекрасна Зінаїда Львівна, а тоді просто Зінуля, залишилася молодою вдовицею з малою дитиною на руках. А сама Едіта, бавлячись із дітьми, невдало впала, вдарилася і на згадку мала на все життя горбинку на носі. Дуже соромилася, бо Едіті здавалося, що жоден хлопець на неї тепер не подивиться.

А воно і справді є якась закономірність у тому, що то чудернацьке щастя чомусь уперто обминає тих, кому воно не належить. Бо як тоді пояснити той факт, що всі жінки в родині рано залишалися без чоловіків і мимохіть були таким собі жіночим царством. Едіта була неймовірно сором’язливою, боялася хлопцям навіть в очі поглянути, де ж там було знайомитися? Вона вже закінчила медичний інститут, була молодим лікарем і на практиці опинилася в Криму – відтоді дуже любила той дивовижний куточок природи, завжди намагалася вирватися до моря…

Словом, Крим зачарував Едіту, а особливо після того, як вона познайомилася з Дмитром – своїм майбутнім чоловіком. Едіта працювала в санаторії, а Дмитро приїхав відпочити, підлікуватися і, взагалі, як він говорив, «ковтнути трохи свободи».

Дмитро був тихим, скромним хлопцем, от лишень недосвідчена Едіта тоді не помітила, як він дозволяє собі зайве, коли йшлося про чаркування. Після обіду збиралася компанія однолітків Дмитра, чоловіки спілкувалися, грали в карти, потім – частування, і так воно щодня… Ні, коли Дмитро зустрічався з Едітою, він намагався уникати тих частувань, але та його пристрасть до оковитої згодом далася взнаки. Вони розлучаться, і тоді все знову піде колом – самотні жінки виховуватимуть своїх дітей.

– Ніночко, сьогодні в нас концерт, – Едіта зачісувала донечку, заплітаючи в її коси яскраві стрічки. – Бабуня гратиме на роялі та співатиме романси.

О, ці домашні концерти! Ніночка згадуватиме про них завжди, бо то були справжні мистецькі акції. Послухати спів Зінаїди Львівни приходили знайомі, колеги, сусіди – у квартирі було гамірно, людно. Але Зінаїда Львівна та Едіта квітнули, наче ружі, адже їхні улюблені «музичні салони» були потрібні людям. «А липа під вікном чарує п’янким трунком», – співала Зінаїда Львівна, і всі жінки тихцем витирали сльози. Кожна думала про своє – про те, що справдилося, але, радше за все, про те, що ні… І про сни дівочі, і про чисті мрії, які тануть що не день, наче ранковий туман. Але липа шелестить, чаруючи своїм неповторним трунком, і паморочиться в голові, і мріється про те, що колись однаково має справдитися… Бо такого не може бути, щоб не здійснювалися найпотаємніші бажання, адже все, про що ми мріємо і чого прагнемо, рано чи пізно однаково має здійснитися. Лідочка слухала, ледь заплющивши очі, і її уява малювала казкового принца, який колись з’явиться в її житті, і тоді все неодмінно зміниться. Тоді вона буде завжди разом зі своїм казковим героєм і ніхто не посміє сміятися ані з неї, ані з її брата. Вони гратимуть у футбол, і всі казатимуть: «Які вони молодці, Ніна і Тимофій, вони справжні футболісти, вони наші друзі…».

…Ніна слухає романс, але подумки вже бачить себе на вулиці, посеред гамірного товариства. Їй так подобається Тарас – спортсмен, який завжди виграє у футбол! Іноді він набирає команду дівчат, і тоді вони грають так, що можна вуха затуляти! Всі такі завзяті у грі, що емоцій ніхто не стримує. Ніна мріє опинитися в команді Тараса, але той кличе до команди білявку Лариску. Та Лариска стала страшним сном Ніни, бо дівчина розуміла, що не зможе конкурувати з нею. Сумною поверталася Ніна додому. Вмостившись на канапі, гортала сторінки улюблених книжок. Запоєм читала романи. Намагалася віднайти відповідь на запитання, яке не давало спокою: як знайти кохання, єдине та таке, аби на все життя? Серце билося, наче навіжене. Бабусине виконання романсів лише більше наводило сум на дівчину. Почала частіше задумуватися над тим, а чи існує воно взагалі, оте описане в книжках кохання.

…То все буде пізніше, звісно. І ті роздуми, і ті дорослі романи, які мама та бабуся чомусь зачиняли в дубовій книжковій шафі. Пояснювали допитливій Ніночці, що їх не можна читати юним дівчатам. На все свій час, мовляв. А дівчинці було образливо і хотілося знати вже сьогодні про оте доросле, незвідане життя. Поки мама була зайнята справами, а бабуня вправлялася на фортепіано, Ніночка відшукала в шафі товстезний том якогось закордонного роману про кохання. Читала потай, під ковдрою, поки ніхто не бачив. Читала і не могла зрозуміти: невже таке можливе? Красень маркіз упадав за маркізою, вони зустрічалися таємно, бо норовлива маркіза мала нареченого, якого не кохала. Втечі, перестрілки, амурні записки фривольного змісту – все це впливало на Ніночку магічно. Дівчина хотіла, аби її теж так пристрасно кохали – і цілували ручки, і дарували троянди, і носили на руках. Ніна відвідувала спортивну секцію з волейболу і саме там знайшла потрібний «об’єкт». Красень Юрко був височенним і настільки, як здавалося Ніночці, вродливим, що від захоплення вона завмирала поруч. Але він не звертав на Ніну жодної уваги, і саме ця байдужість найбільше вбивала дівчину. Але їй згадався раптово епізод з роману…

…Коли в Ніночку летів м’яч, вона вдала, що від страху… знепритомніла. Побачивши, що коханий Юрко на всіх парах мчить на неї, вона впала, наче кіношна героїня. Серце Ніночки завмерло в передчутті радості. Нарешті коханий побачить її та врятує. Але Юрко просто нетямився від люті, так обурювався, що навіть хлопці почали його заспокоювати. Мовляв, людині погано, а ти пропонуєш вилучити її з гри, ще й вимагаєш, аби такої спортсменки тут більше ніколи не було.

…Ох уже ці романи! В них усе було по-іншому… «Невдачі з особами протилежної статі переслідували мене все життя», – це вже Ніна скаже в дорослому віці, коли, озираючись назад, зрозуміла… Та про що там говорити? Коли до тебе всі байдужі, то мимоволі задумаєшся: «Чому ж мене оминуло те примхливе щастя, чому я нікому не була потрібна?». Бабусині слова з романсу відлунювали в серці: «А липа під вікном чарує п’янким трунком…».

Не хотіла миритися з тим, що про кохання та почуття вона дізнається лише з романів і романсів. Бо роки мчали так швидко, що не встигали їх рахувати. Школа, інститут, ось уже й диплом отримала. Обрала фах бібліотекаря, бо хіба може бути інакше, коли ти обожнюєш книжки і читаєш їх запоєм? От тільки в бібліотеці познайомитися з чоловіком проблематично, та, на щастя, на допомогу прийшов інтернет. Знайомилася з хлопцями та чоловіками, але після першого побачення потенційні кавалери більше не виявляли бажання зустрітися з Ніною.

Вона хвилювалася, що так і залишиться самотньою до кінця своїх днів. Почала їздити в туристичні подорожі, познайомилася з дівчатами, які також були в «активному пошуку». Разом із Марічкою, з якою познайомилася в поїздці Україною, вирушили на екскурсію «Мандрівка старовинними містами Європи». І от наша Ніночка мандрує Італією, від надміру емоцій у неї перехоплює подих. Бо ж італійці такі пристрасні, як пишуть у романах і показують у кіно… Невже вони з Марічкою не знайдуть собі пристойного кавалера? Коли зупинилися в одному з готелів, Ніна відразу вирішила, що отой італієць, який розносив наїдки, – непоганий варіант.

– Навіщо нам офіціант? – скривилася Марічка. – Ми ще знайдемо собі кращий варіант!

Марічка була впевнена, що не потрібно «розмінюватися», бо всі ті дрібні клерки – то не для таких гарних дівчат. Але Ніна, взявши на поміч словник, намагалася порозумітися із заморським кавалером. Однак італієць, вигукнувши сакраментальне «Граціо!», зник, і більше ніхто його не бачив. Як потім стало відомо, його зміна закінчилася і тепер працював хтось інший.

…У Єгипті вперше Ніночкою зацікавився працівник готелю, і це було для дівчини шоком. Уперше! Не вона демонструвала знаки уваги, а їй принесли розкішний букет квітів.

– Ти будь уважною, – попередила Марічка, – у нього таких «наречених», як ти, багато. Ніна й сама розуміла, що все це дивно, адже хлопець значно від неї молодший. І чого б то йому так крутитися й упадати біля неї? Все з’ясувалося доволі швидко, коли після обіду побачили «закоханого» вже з іншою панянкою. Світ цинічний, і в кожного – свій бізнес. Пристрасний єгиптянин обіцяв довірливим жінкам, що кохатиме їх усе життя, от лишень треба трохи йому допомогти грошенятами. Для кожної своєї пасії вигадував якусь чудернацьку історію і тягнув із жінки грошенята. Здавалося б, невже це могло бути правдою? Та, як виявилося, жінки були готові на все, аби пристрасний кавалер завітав до них…

…Пані Ніна вже давно не мандрує, вже давно, як вона каже, «заспокоїлася». Так само, як багато років тому, шелестить під вікнами липа, нагадуючи про щасливі дитячі роки. Вже давно пішли в засвіти її наївно-довірливі мама і бабуся. Залишилися вони удвох із братом. Обоє самотні, мешкають разом у батьківській квартирі. Але спогади повертають у ті незабутні часи, коли вона, Ніночка, була романтичною дівчиною, читала книжки, мріяла про велике кохання. Здавалося, що все так і закінчиться на сумній ноті, але раптом…

Дива, мабуть, усе-таки трапляються, бо в житті Ніни з’явилося двійко дітей – Михайлик і Надійка. Дітки, які залишилися сиротами: їхні батьки загинули під час обстрілів міста. Жінка зрозуміла, що сиріток зігріти може її ніжне серце… Довелося Ніночці з братом здолати чимало перешкод, але тепер у їхній квартирі лунають дитячі голоси, знову ожило фортепіано, бо Надійка вчиться грати… І линуть слова вже забутого романсу про липу, яка дарує п’янкий аромат. Колись Ніна розповість Надійці про свої пошуки щастя, а зараз просто ним насолоджується. І справді, це незвідане раніше щастя так несподівано увірвалося до їхньої домівки і тепер шепоче: «Не відпускайте мене…».

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.