ЖІНЦІ ЛИЧИТЬ СИВИНА

– Так і є. Пригадую, бачила старшу пані, яка не мала змоги вчасно підфарбуватись, і це дуже помітно. А підфарбовувати треба що два – що три тижні.

– Отож… але в моєму випадку прийшла не мода, а прагматичне рішення: мілірувати волосся й надалі чи перейти на ощадний формат?! На той час волосся відросло протягом трьох зимових місяців. Треба було вже скидати шапку, бо наближалася весна. І от я ризикнула…

– А як емоційно ви це відчули? – поцікавилась я.

– Стало якось легше. І трішки незвично. Попервах хотілося вчепити «мушельку» на потилиці, а там – уже «їжачок». Не всі мене відразу й упізнали. Та не було нікого, хто би сказав, що мені так негарно… А потім я побачила на вулиці й у транспорті таких самих сміливих панусь, підстрижених коротко…

– Пригадую, моя бабця дуже боялася коротко стригтися. Вона ходила в перукарню робити собі хімічну завивку чи, як вона казала, мандуляцію. В її часи було незвично отак ходити, із прямим волоссям. А про сивину й думати не хотіли! Фарбували волосся хною, дешевими засобами або висвітлювали так, що потім волосся ставало ламким і безбарвним! От боялися тоді жінки своєї природної сивини! Моя бабця додавала трохи фіолету, через що сусідська дівчинка називала її тіткою Мальвіною. На коротко і без завивки стриглись тільки пані десь далеко за кордоном, – виринули спогади минулих літ, сама би й не згадала, якби не ця розмова в потязі.

– Що ж, тепер і ми теж за кордоном. Те, що раніше було лише там, тепер є і в нас: супермаркети, швидкі перекуси, піцерії, салони краси, продукти і товари світового вжитку – що завгодно! Словом, ми тепер не маємо потреби привозити з-за кордону якісь дефіцитні товари.

– Так і є! А ще я зауважила, що стало менше стереотипів щодо того, як вдягатися, що носити і чого не носити, навіть серед людей середнього віку, не лише серед молоді, – підхопила розмову з пані Євою.

– Це не завжди добре. Все ж я схиляюся до думки, що в певних місцях і на певні події варто вдягатися відповідно, належно. Як от, наприклад, до церкви, на ділові зустрічі, у гості, на відпочинок. Іноді люди не розрізняють, що таке урочистість, а що таке простий приватний відпочинок на дачі. Погодьтеся, той самий чоловік у футболці та шортах матиме зовсім інший вигляд, коли вдягне діловий костюм!

– Ой, не завжди люди вміють носити дорогий одяг. Я бачила своїх однокурсників у костюмах. Вони були кумедними, не знали, де руки подіти, як рухатись! І, навпаки, була на природі біля багаття в одному літньому таборі. Туди приїхали якісь депутати, посідали в костюмах на дровеняку, наче з якогось високого кабінету впали на траву!

– Так, і тепер щодо одягу люди не заморочуються, як каже мій найстарший онук… Але для мене і сиве волосся, і одяг – це не просто так, це продовження мене і мій настрій. Повірте, я ніколи не вдягну того, що модно для більшості. Колись людей в однакових вдяганках називали зневажливим словом «інкубатор». Ба більше, не вдягну того, у чому почуватимусь незручно чи недоладно!

– А як щодо кольорів одягу? Може, ви помітили, пані Єво, як з’являється і минає мода на якийсь колір в одязі? – поцікавилась я, бо ж зрозуміла, що моя співрозмовниця має чудовий смак, до того ж у розмові перебігло, що пані Єва – художниця.

– Так, я часто спостерігаю за молодими, як вони «купуються» на сезонні «тренди» або ж віяння. Так, як і на подерті-на-колінах джинси. Ви правильно зауважили: недостатньо мати гарний чи дорогий одяг, треба ще вміти його носити. А такі джинси личать дуже небагатьом, усі інші мають вигляд оферми… здаються неохайними!

– Моя бабця, коли таке побачила, цілком серйозно подумала, що собаки подерли ті штани й не було змоги залатати! – сміюся, пригадавши враження моєї бабуні Юстини.

– Так, колись одяг перешивали й латали, ставились до нього дбайливо. Тепер у цьому немає потреби: одягу не латають, не перешивають, не ремонтують, бо його вдосталь! Либонь, ваша бабця ще й уміла шити швацькою машинкою?!

– Майже всі тоді вміли шити і мали вдома Singer чи Zinger і машинку передавали у спадок. Тепер шити вміють лише кравчині, а якщо одяг порветься чи зноситься, його викидають. І все ж кольористика для мене також важлива. От я, наприклад, дуже люблю бузковий колір, а він мені так не личить, як блакитний. Був період, коли вдягалась у чорне – це взагалі не моє! Зустрічні на вулиці зупиняли і співчували, тому довелося віддати чорні лахи сестрі. Тепер найтемніший для мене – це синій. А от вам у сірому дуже стильно! – похвалила пані Єву.

– Сірого я раніше також не любила. Як художниця, іноді вдягаю щось таке відверто африканське, гаряче і барвисте. Молодим подобається, та й мені відрадно. Люблю стиль бохо, він саме для таких, як я. І він – не найдорожчий, бо й прикраси цього стилю – крупна біжутерія з недорогих матеріалів, а не коштовні сережки чи персні. А щодо сірого – так, цей колір я полюбила після того, як відкрила свій колір волосся. Ви ж чудово розумієте, що сивина – це не тільки про вік, а ще й про стан і про те, що не треба соромитись себе.

Колись бачила на зупинці за кордоном цілковито молоду пані; було їй заледве 30 років, а в довгому волоссі отакенне сиве пасмо, і волосся густе, хвилясте! І ця пані не соромилась своєї ранньої сивини, а, навпаки, демонструвала її як щось достойне й особисте. До печі, за кордоном жінки так масово не покривають нігті гель-лаком, як у нас, а медики – боже збав! Не скажу, що всі там такі «натурали», але у використанні косметики знають міру! А до сірого я вже почала підбирати собі різні яскраві акценти: сумочку, намисто, штани, прикраси. Сірий має справді майже 50 відтінків, якщо до нього вкраплено інші барви. І до сірого все личить!

– Як і до вашої зачіски! – захоплено підтримала я.

– Дякую. Авжеж, колись ви також знайдете свій стиль і зрозумієте, що для того, аби мати гарний вигляд, не обов’язково наповнювати шафу одягом. Але ж молодій жінці завжди хочеться змін, тому хоча б раз чи двічі на рік із шафи зникають звичні речі, а їхнє місце займають інші. А потім волосся сивіє, і вже не хочеться такого драйву, а прагнеться глибини, спокою і стилю – чогось такого універсального й простого, що було б доречним на щодень і створювало настрій!

Пані Єва вийшла на кілька зупинок раніше, везучи в тамбур сіру валізу. Не знаю, чи ми ще колись зустрінемось, але нашу розмову я запам’ятаю до того часу, коли і в мене з’явиться сивина. Тому не соромтесь бути природними! Жінці личить сивина!