ЗГУБА

«Якийсь, певно, некомпетентний священник, – міркувала Ганна дорогою із храму. – Треба до якогось блаженійшого чи що». У церковній ієрархії вона не розумілася та й до храму ходила зрідка, тільки у великі свята, але трапилася з Ганною неприємність: загубила обручку.

Перешукала скрізь, зателефонувала всім майстриням з манікюру, з корекції брів та масажистці – ніхто не бачив і не знаходив. Звісно, їй було шкода, бо ж як-не-як виріб із коштовного металу, а ще коли натрапила в соцмережі на допис із червоними знаками оклику і заголовком «Якщо ви загубите обручку…», взагалі запанікувала. Не спала всю ніч, а вранці, перед роботою, попрямувала до храму, аби запитати поради у священника.

– Та не переживайте так, у житті буває всяке. Суть же шлюбу не в обручках, а в обітницях любові, вірності та подружньої чесності, які ви шлюбуєте одне одному, – він намагався її заспокоїти.

Та де там!? Ну як це – без обручки! Ганні здавалося, що тепер вона стала учасницею якогось реаліті-шоу, в якому їхньому шлюбу хтось увімкнув таймер до ліквідації, і тому неодмінно потрібно було врятувати його.

– Павле, треба купити мені нову обручку, – запропонувала за вечерею.

– Та, може, ще й твоя знай­де­ься. Так буває, ніби скрізь дивилися, шукали і не знайшли, а воно раптом само знаходиться зовсім несподівано, до того ж часто лежить на найвиднішому місці.

– Слухай, це ж шлюбна! Розу­мієш, ми маємо їх носити, інакше…

– Інакше що? Нас розтягнуть на різні материки якісь міфічні істоти? – чоловік розсміявся.

– Тобі смішно? Для тебе це нічого не означає? А може, ти й не проти, хтозна. Може, то лиш мені потрібно, аби наш шлюб був міцним?

Павло подивився на дружину зі здивуванням, витер рота серветкою:

– Дякую, повечеряв...

У ювелірній крамниці все сяяло: від прозорих вітрин з виробами до усмішки консультантки.

– Виходите заміж? – поцікавилася дівчина на прохання Ганни показати обручку.

– Вийшла давно. А обручку десь посіяла. І немає тут такої, як моя була. Нам батьки подарували ці обручки, знаєте, такі масивні, гарні.

Консультантка кліпала очима чи то від нерозуміння поняття «масивні, гарні», чи від незнання, що робити з таким клієнтом.

– Може, приглянете щось із нової колекції? Тоді були такі часи, тепер буде доречною каблучка з діамантом, наприклад.

Ганна задумалась. Зрештою, як там кажуть? «Діаманти – найкращі друзі жінок». Поки вона міркувала, консультантка завела розмову з іншим клієнтом. Чоловік обирав сережки, і продавчиня люб’язно розповідала йому, що коштовне каміння може підкреслити красу очей власниці прикраси.

– Гм, вона схожа на оцю панянку, – чоловік повернувся до Ганни. – Можна вашої поради, красуне?

Жінка вислухала озвучену дилему, навіть із дозволу продавчині приклала сережки до вух.

– Вам дуже личить, от чесно! – незнайомець аж прицмокнув.

– Ну то подаруйте мені, – віджартувалась Ганна, на що отримала несподіване: «Обов’язково»...

***

– Знаєш, я сьогодні бачила таку гарну обручку. Щоправда, з діамантом… Але вона має шикарний вигляд. Треба було приміряти, правда? – ввечері Ганна знову почала розмову з чоловіком.

– Та хіба це проблема? Приміряєш.

– Проблема в тому, що я не маю обручки, розумієш?

– Розумію, – відповів Павло, хоча насправді хотів сказати: «Ні, не розумію». Він справді не розумів, у чому проблема. Он його колеги-чоловіки часто взагалі обручок не носять, але це не заважає їм бути турботливими чоловіками та дбайливими батьками.

– Павлику, то ми разом піде­мо по обручку? – змінила тон дружина.

– А хіба ця покупка зараз доцільна? Ні, я не заперечую, просто наша донька вступає до університету, в неї випускний на носі. Може, відтермінуємо цю покупку, бо це непередбачувані витрати.

– А я передбачила непередбачуване, – Ганна махнула виделкою, наче фея чарівною паличкою. – Я чула, що на наше дочірнє підприємство потрібен охоронець, щоправда, та...