ЯВДОХА

У сільському клубі пахло цвіллю. Біля ледь відслонених вікон стояли стовпи пилу. Люди гомоніли, вмощувалися подалі від невагомих стовпів, наче вони могли на них упасти. На сцені вже метушилися сільрадівські дівчата, стелили рушники на столи, прикрашали штучними квітами убогі, побляклі від часу та недогляду сценічні завіси. На стільчиках, де завше садовлять батьків, сиділи з одного боку батьки нареченої, а з іншого – дві жінки. Одна з них, старша, безупинно плакала, а інша тихо раділа. Селяни дивувалися, перешіптувалися, бо ще такого в селі не було, аби дві матері сиділи на сцені. А оскільки наречений був з іншого району, то клубом, як вогонь по черінню, поповзли одразу несусвітні балачки. З краю в край перекотившись рядами, вони обростали дивовижними подробицями.

Аж тут почалася церемонія розпису (так у нас реєстрацію шлюбу називають). Присутні в залі притихли, видивляючись та прислухаючись. А обидві матері завмерли, мов перед образ...