ЯКОЮ МІРОЮ МІРЯЄТЕ ВИ, ТАКОЮ Й ВАМ ВІДМІРЯЮТЬ

Передплата онлайн: https://peredplata.ukrposhta.ua/

Вероніка любила самотність. Не була відлюдьком, але й не шукала спілкування з людьми. Вони не породжували в неї довіри, тієї, коли хочеться душу відкрити, коли прагнеш з кимось розділити і радість, і смуток. Можливо, так сталося тому, що з раннього віку Вероніка жила в сім’ї, де ніхто не цікавився її думками і почуттями.

– Ти поїла? – радше для констатації факту, а не через турбот­ливість запитувала тітка Ірина. – Тоді не розсиджуйся, а берися до роботи. Натереби кукурудзи для птиці, кропиви нарви, доріжки підмети.

Робота не була непосильною, але упродовж дня її назбирувалося стільки, що мала Вероніка втомлювалася і з нетерпінням чекала тієї миті, коли можна буде лягти в ліжко й дати нарешті спокій натрудженим рукам і ногам.

– Не встигла лягти, а вже спить – от що значить мати міцне здоров’я! – у голосі тітки Ірини чути неприховану...

Дякуємо!