ВІРИНА НЕЛЮБОВ

Марія бідкалась біля курчат: «Двох упіймав сусідський котяра. А це нині яструб і квочку покалічив, чи виживе бідолашна? Забрала сиротят до хати, нагріла на плиті цеглину, замотала в ганчірку та й поставила в коробку до курчаток, нехай гріються».

Чоловік слухав сумну розповідь жінки, а про себе милу­вався: і гарна, і розумна, а що вже доб­ра, хоч до рани прикладай. Це він, Михайло, має запальний характер, і дочка в нього, а син – копія Марії: спокійної вдачі та лагідний, як дівча. А ось і він, машиною заїжджає на подвір’я. Михайло вийшов назустріч, Марія ж дрібно кришить курчатам яйце з кропивою, через вікно любується сином, невісткою Вірою та її хлоп’ям.

Ромчик узяв жінку з дитиною, то не біда, але... Але таке враження, що то вона, Віра, взяла Романа з сином. Чомусь не любить невістка тієї своєї дитини. Ну, вже нехай вона, Марія, бо не рідний онук, а...