ВИПАДОК

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Ірина ОМЕЛЬЧЕНКО

28 квітня 10:20

440

Джерело: Газета «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Життєва історія

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Наталія Андріївна вийшла з відділку втомлена, знервована та роздратована. Це ж треба було, щоб з нею сталася така неприємність.

Сьогодні в неї вільний від роботи день, і вони з подругою домовилися, що проведуть його разом. Подруга приготувала обід, Наталія купила коробку цукерок і вирушила до Діани. Ото набалакаються досхочу, потеревенять від душі, бо ж так давно не бачилися. Усе справи, справи: робота, сім’я, діти, дім…

Жінка спочатку вирішила йти до подруги пішки: недалеко й погода гарна. Аж тут підійшов трамвай, і вона вирішила під’їхати. Сіла й чи не відразу пожалкувала: людей багато, задуха. Та що вже вдієш, то закомпостувала талон, поклала в гаманець, засунула блискавку на сумці.

Проїхали зовсім недалеко, аж почула: «Пані, стежте за гаманцем». Вона відразу й не зрозуміла, що це до неї. Повернула голову. Поряд двоє міцних чоловіків тримали за руки такого собі худого зарослого темноволосого чолов’ягу.

У руках у нього був гаманець Наталії, який він, щоправда, відразу намагався викинути. Та запізно: всі ж бачили.

Крадія затримали і повели у відділок. Попросили також піти потерпілу та свідків. Наталія не дуже переймалася, бо гаманець був старенький, а в гаманці було п’ять копійок і закомпостований талон на проїзд у громадському транспорті. Та ж порядок є порядок, закон є закон, то пішла до відділку разом з усіма.

Жінка сподівалася, що звільниться за годину, та де там. Довелося зателефонувати подрузі й просити вибачення. Діана лише розчаровано зітхнула: «Це ж треба… така неприємність… Може, мені під’їхати? Може, чимось зможу допомогти та підтримати?» Наталія відмовилась: а чим Діана зможе допомогти? Лише зіпсує собі днину.

То провела у відділку майже увесь день. З’ясувалося, що крадій має низку судимостей, попереднім вироком суду визнаний рецидивістом. Ото нещодавно звільнився й узявся за старе. А як же інакше: зона ж для нього – рідний дім.

Знервована Наталія поспішала додому, де її чекали стурбований чоловік і діти.

Удома відсапалась, заспокоїла домашніх. Усе розповіла, ще й приказувала: так втомилася, не думала, що все так повернеться. А тепер ще треба буде йти до суду. Чоловік заспокоював: «Добре, що все сталось так, а не інакше. А якби в нього був ніж… а якби вкрав гаманець у пенсіонера, а в того це були останні гроші, а якби вкрав у дитини, в матері-одиначки…»

Незабаром Наталія отримала повістку до суду. Прийшла. Дала пояснення. Прийшли й свідки.

Після допиту свідки з дозволу суду пішли, а Наталія залишилась послухати вирок: вона вперше в суді, то вже буде до кінця.

Наталія вислухала вирок і отетеріла: п’ять років! Узагалі в суді підсудний поводився дуже спокійно. Ні на кого не дивився, вину визнавав. Аж після вироку підвів очі, зустрівся поглядом з Наталею… чи це їй лише здалося…

Жінка похолола: ще зробить щось зі собою. Він ще й хворий: туберкульоз. Чи виживе… Жінка чманіла: п’ять років за пробитий талон, п’ять копійок і гаманець, який давно треба було викинути. Не викинула лише тому, що був невеликий і зручний. Вона до нього звикла. Жінці всі пояснювали, що підсудний – рецидивіст, що санкція статті, за якою його притягли до кримінальної відповідальності, передбачає термін від п’яти років і більше… Значно більше. За своєю статтею він отримав мінімальний строк. Менше не можна: не передбачено законом. Жінку всі заспокоювали: нічого він із собою не вдіє, він усе життя провів на зоні, іншого життя він не знає й, мабуть, не хоче знати, бо інакше б не крав. Хвороба? Його лікуватимуть… Ще додавали: «А як вийде, то знову візьметься за старе».

Та заспокоїти жінку було неможливо. Вдома теж не могла втихомиритися. Чоловік і діти-підлітки були з нею незгодні.

– Він злочинець і повинен відповідати, – повторював чоловік.

– Крадій повинен сидіти в тюрмі, – вторили діти.

Наступного дня пішла на роботу і перш за все зайшла в юридичний відділ. Наталії вже вкотре все роз’яснили, пояснили. Жінка покивала головою та пішла собі.

Після роботи попрямувала не додому, а в адвокатський офіс. Там їй уже теж усе пояснювали, розповідали, показували відповідну статтю в Кримінальному кодексі, розтлумачили. Переконати не вдалося: подала скаргу на суворість вироку. Сама особисто принесла скаргу до суду.

Працівниця суду, після того як Наталія пішла, з подивом сказала іншим співробітникам, що працює в суді все життя, та оце перший випадок, коли потерпіла подала скаргу на суворість вироку.

Потерпіла прийшла і до апеляційного суду та підтримала свою скаргу.

Вирок залишили чинним. Скаржилась і далі.

Вирок залишили без змін.

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!