ТРОЯНДОВЕ ВЕСІЛЛЯ

***

– Хто ти, незнайомко? – Олесь зачаровано дивився на Єву, притягнув її до себе і поцілував. – Як це тебе твій велетень відпустив?

– Мій велетень – уже не мій! – відповіла надто легко, що сама здивува­лася. – Я хочу тут працювати.

Олесь зачаровано дивився на красуню і бачив перевтілення. Та Єва в супермаркеті і ця – зовсім різні жінки.

– Мені потрібен хореограф на постійній основі, але зараз я пропоную тобі на один сезон стати солісткою в сучасній постановці «Кармен».

«Ого! – промайнуло у Єви в голові. Зі “Сплячої красуні” відразу “Кармен”».

 – А чом і ні? – проказала вголос і подумала, що зараз найкращі ліки для неї – це робота.

Єва переодяглася в чорне трико, взула свої рожеві пуанти й одразу почала працювати.

Так у новій роботі й пролетів цілий тиждень. Олесь був задоволений своєю солісткою, Єва віддавала всю себе.

Вона все ж наважилася зателефонувати батькам. Але ніяк не сподівалася на таку реакцію.

– Єво, дитино! В житті різне буває, треба вміти вибачати! – сказала матуся.

Жінка не знала, як на це реагувати... і вимкнула телефон.

– Нічого, що я так пізно? – вибачливо запитала Єва.

– Та все норм, заходь. – Богдана зробила крок назад, щоб пропустити сусідку в кухню.

Єва розповіла про все, що трапилося з нею за тиждень: про нову роботу, про залицяння режисера Олеся, про розмову з батьками і про лист із суду.

– Який розподіл житла? Ти ж казала, що це квартира твоїх батьків, – здивувалася Богдана.

Сусідка підвелася з­за столу й пішла до залу, за хвилину повернулася в кухню, тримаючи візитку в руці.

– Тримай! Перевірений адвокат у сімейних справах. – Простягнула візитку Єві.

Наступного дня, перед виходом на роботу, Єва набрала номер телефону адвоката.

– Я вас слухаю, – почула солідний чоловічий голос.

– Доброго ранку, Богдане! Мені потрібна допомога.

– Приїжджайте до мого офісу, – запропонував той і призначив час зустрічі, який влаштовував обох.

***

Як гарно, що в неї є ця робота, чотири години поспіль Єва не бичуватиме себе, а буде лише насолоджуватися танцем і музикою.

– Ти сьогодні – вогонь! – Олесь підійшов до Єви після репетиції та обійняв її. – Може, сьогодні сходимо на каву?

– Може, – невпевнено відповіла.

– Тоді чекатиму тебе в машині на стоянці. – Він повернувся до Єви спиною та відповів на дзвінок. – Шопінг? Сьогодні не зможу, багато роботи. Наступного разу, люба...

***

Єва лежала на великому ліжку та дивувалася своєму сміливому рішенню: «А чому ні?.. Хто може перешкодити отримати кайф від сексу? Головне – не закохатися в Олеся!».

– А ти гаряча штучка, моя дівчинко! – обмотаний на стегнах рушником, вийшов із душу спокусливий Олесь.

– А ти – Казанова! – усміхнулася Єва й пішла у ванну кімнату.

Жінка стояла під теплим струменем води і згадувала останні дві яскраві та емоційні години свого життя.

– Сонечко, ти скоро? Я для тебе викликав таксі, – Олесь зазирнув у душ. – Яка ж ти досконала! М­м­м! Але вибач, мені треба їхати додому. – І зі штучним винуватим обличчям зачинив двері.

«Ось і закінчення яскравого та емоційного! – пронеслося у голові Єви. – Тіло в захваті! А серце... в ньому щастя так і не сталося».

Єва поскладала речі Семена у валізу, викотила її до ліфта й натиснула кноп­ку. Двері відчинилися, відтіля вийшов Семен, гарний, з ароматом нових парфумів, у новій сорочці.

– Привіт! – він оглянув Єву. – Я думав, що мої речі вже у консьєржки. Але в тебе забракло часу, – хмикнув одним краєм вуст, забрав валізу і зайшов у ліфт.

Єві ніколи було реагувати на чоловіка, бо за годину треба бути в адвоката...

– До вас молода пані, – попередив адвоката помічник.

– Нехай заходить.

За хвилину на порозі з’явилася дівчина, тонесенький стан якої обтягувала жовта сукня до колін, на ногах – туфельки такого ж кольору, довге волосся зібране у високий хвіст.

– Я з питанням щодо розподілу житла, – Єва дістала з маленької зеленої сумочки папери й протягнула юристові.

Перед Євою був високий, міцної статури чоловік років за сорок. Сиві скроні, модна борідка, окуляри.

Він прочитав документи й подивився на неї дуже пронизливо:

– А тепер ви мені розкажіть, будь ласка, про житло все, що вважаєте потрібним.

Єва розповіла все про батьківську квартиру.

– Ок, перше слухання за тиждень, – адвокат піднявся із крісла, натякаючи на закінчення аудієнції.

Богдан не міг відірвати очей від жінки, від її величного стану, від гордо піднятої голови. Якби він не бачив її червоних очей від сліз і не відчував болю, який знищує зсередини, подумав би, що це крокує королева, у житті якої відсутні навіть хмаринки.

***

– За заявою позивача і за згодою відповідача шлюб розірвано! – суддя стукнула дерев’яним молоточком по столу. – Розгляд другої частини позову про розподіл майна – за два дні. Всім до побачення.

Богдан підтримав свою клієнтку під лікоть, коли побачив, що вона ледь тримається на ногах, і повів її на вихід.

– Єво, якщо ви мені довіряєте, то можете на друге слухання не приходити. Я сам упораюся! – запропонував адвокат.

– Хіба так можна? – здивувалася Єва і зраділа.

– Так, треба підписати доручення на моє ім’я – і все, – підтвердив.

***

Єва поринула з головою в роботу і про друге слухання згадала тільки тоді, коли побачила смс від свого адвоката: «Святкуємо! Запрошую на вечерю о восьмій». І відразу ж друге повідомлення з назвою ресторану.

Богдан перевертав меню та дивився на вхід, щоб не пропустити появи Єви.

І ось вона! Легка біла сукня у великих чорних цяточках, широка спідниця якої відкривала неймовірні колінця і ніжки в чорних туфлях на височенних підборах, весь образ довершувала шкіряна косуха, накинута поверх сукні.

– Ви неймовірні! – Богдан підійшов і провів жінку до столика.

– Вибирайте, – подав меню.

Єва зупинила свій вибір на тартарі з яловичини та фірмовому коктейлі.

Богдан зробив замовлення офіціантові, витягнув кілька папірців зі свого кейса та простягнув Єві:

– Це – рішення суду. Можете вдома перечитати, а якщо коротко, то квартира ваша.

Вони весь вечір розмовляли та насолоджувалися їжею, розповідали одне одному про свої плани.

– На роботі в мене прем’єра «Кармен», удома трохи пізніше почну ремонт, – усміхалася Єва.

– А тепер я починаю стежити за афішами модерн­балету і ходити на всі вистави, – неочікувано для Єви промовив Богдан.

Після вечері вони їхали нічним Києвом, Єва весь час спала. Богданові так подобалося все, що сьогодні з ним відбува­лося: успішна судова справа, вечеря з найбільш привабливою жінкою у світі... Це той день, коли він не відчував себе одинаком, як останні п’ять років після розлучення.

Додому чоловік повертався з мрією про сплячу красуню…

***

Цього разу прем’єра була на сцені Молодого театру.

Зал майже заповнений. З одного боку від батьків Єви сиділа Богдана з донькою, з іншого – Богдан. Усі мовчки чекали початку вистави.

Аж ось погасло світло, заграла музика і великий прожектор висвітив на сцені Кармен. Чорне трико з великим декольте підкреслювало ідеальні форми балерини, коротка чорна сукня з червоним мереживом відкривала лялькові ноги в пуантах тілесного кольору. Під незрівнянну музику Бізе Єва усім своїм тілом дивовижно передавала сміливий і нескорений характер Кармен. Червоний гребінець у підібраному волоссі був наче викликом усім.

– Хіба це наша Єва? – прошепотів батько. – Це ж брюнетка!

– Так треба було для образу, – теж шепотом відповіла мама.

– А хто цей хлопець на сцені? – не міг вгамуватися батько.

– Розгорни лібрето і почитай, – уже нервувалася матуся.

– Я без окулярів нічого не бачу, – далі шепотів чоловік.

Із сусідніх рядів почали на них цикати, і вони заспокої­лися. Богдан дивився на це сімейство і мріяв, що колись він прийде з дружиною на концерт своєї доньки – прими­балерини, й точнісінько отак шепотітимуть у темному залі...

Ось завісу опустили, і Єва, втомлена, але щаслива, зайшла у свою гримерку, всілася на стілець перед дзеркалом і почала витягати з волосся кріплення та гребінець, скронями тоненьким струмком стікав піт, усе тіло тремтіло від напруження...

У дзеркалі жінка побачила за спиною кошик із рожевими трояндами. Підійшла до нього – незрівнянний аромат!

«Вітаю з прем’єрою, Єво! Богдан», – було написано на листівці, та в конверті ще щось...

«Сертифікат? Цікаво! На скільки??? Індивідуальне виготовлення шафи!» – Шокована Єва ще раз прочитала цифру...

– Люба, ти сьогодні була блискуча! – Олесь зайшов до гримерки і почав цілувати плечі прими. – Я замовив для нас номер у готелі й шампанське!

Єва здригнулася від несподіванки і мовчки подивилася на Олеся...

***

Минуло п’ять років.

Грала тихенько повільна класична музика авторадіо. Єва сиділа в шезлонгу та з насолодою дивилася на свою донечку, яка танцювала на сонячній галявині, витягуючи пальці ніг, нібито в пуантах. Віночок із жовтої кульбабки, який вони разом сплели, постійно з’їжджав із шовкового волосся на очі й заважав малечі нахилятися. Але вона із серйозним обличчям тримала його й танцювала.

– Уся в тебе! Росте справжня красуня й балерина! – Богдан обійняв дружину, поцілував її у щоку і повернувся до багаття, бо треба було доварити юшку.

– Мамо, тату, а де мої оплески?! – Софійка закінчила танцювати і робила реверанси.

– Звісно, всі оплески тільки тобі, наша принцесо! – відповіла Єва і закохано подивилася на свого чоловіка.