«ТИ ТІЛЬКИ МІЙ»

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

08 січня 23:16

312

Джерело: Газета «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Історії з життя

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

– С-с-с, – Катерина з розтуленими вустами втягувала в себе повітря, наче це могло замінити анестезію.

Вона стояла оголена у ванній кімнаті навпроти шафи із дзеркалом, роздивлялася шию із кривавими синцями та змащувала їх спеціальним гелем. Дівчина витиснула з туби його залишки і зрозуміла, що всі її протизапальні засоби та спирт закінчуються і треба поповнити запаси.

Із дзеркала на неї дивилася пишногруда пані з мармуровою шкірою, з величезними блакитними очима, з рожевими припухлими вустами. Її довге біле волосся було зібране за допомогою дерев’яного олівця у високу вежу на самій маківці. Вона почухала ніс довжелезним червоним нігтем й усміхнулася.

«Хіба я не троянда? Чого йому бракує?» – думала Катерина, дивлячись у своє відображення.

* * *

П’ять років тому, коли Катерина побачила в нічному клубі двометрового красеня з атлетичною статурою, навіть не могла здогадатися, що йому, її Максові, на той час було лише п’ятнадцять і що він іще навчається в загальноосвітній школі, а вона вже четвертий рік – в універі. Але хіба можна було зупинити блискавки та пристрасті, які випромінювала парочка одне одному, затьмарюючи світломузику і заглушуючи гучні треки.

Відтоді її життя перетворилося на американські гірки, ніби в серіалі «Санта-Барбара». Вона вважала взаємну пристрасть вищою за спокійне та розмірене почуття, яке називається у світі любов’ю.

Катерина почула звук прокручування ключа в замку вхідних дверей, накинула прозорий рожевий халатик і вийшла в коридор. Макс, тримаючись однією рукою за стіну, знімав кросівки. Він мовчки підвів до неї голову із засохлими кровавими подряпинами на щоці, кашлянув у кулак і запитав:

– Чого не спиш?

Вона не дуже здивувалася його нічному поверненню, бо щоразу після з’ясування стосунків і бійки він ішов від неї назавжди, але завжди повертався.

– Ти вирішив ночувати вдома? – усміхнулася Катерина і вперлася кулачками в боки так, що й до того прозорий халатик не приховував її смачних форм, а зараз і зовсім вона стояла оголена, як натурниця перед художником. – Чи до твоєї шмаркачки в гуртожиток не пропустили? – не переставала атакувати.

Макс закотив очі до стелі, важко вдихнув і почав знову взувати кросівки, які тільки-но зняв.

– Ні! Ти нікуди не підеш! Ти тільки мій! – вона перегородила своїм тілом вхідні двері й вчепилася за нього.

Катерина притулилася щокою до його спини, вдихнула аромат чоловічого тіла впереміш із парфумами, які вони вибирали разом на День закоханих, і відчула неймовірне бажання заволодіти ним.

Макс уже звик до такої шаленої прелюдії своєї коханої, відчув спиною, як вона задрижала та глибоко задихала, її обійми знову затьмарили його розум. Макс, взутий в один кросівок, розвернувся до Катерини, витяг із її волосся олівець – і шовковисте запашне волосся розлетілося хвилями по плечах і обличчю, роблячи її ще сексуальнішою та бажанішою. Лагідно взяв у долоні її обличчя, прибрав неслухняні пасма й зазирнув у вічі... і все... його свідомість поринула в павутиння пристрасті.

Він цілував її плечі та груди, вона здирала з нього футболку та джинси, їхні вуста, руки, ноги спліталися в єдиний шалений подих...

Наступного ранку Катерина, як завжди, прокинулася раніше, щоби встигнути вчасно доїхати до офісу старенькими жигулями Макса, які могли зупинитися «відпочити» хоч коли. Вона подивилася на сплячого красеня і зітхнула, побачивши на його щоці подряпини, які сама залишила в пориві ревнощів. «А чого він листувався з якоюсь однокурсницею? Та ще й заховав смс, коли я заглянула в його телефон позаду?» – згадувала Катерина причини свого гніву, які переросли в суперечку, а потім і в бійку.

Тихенько встала з ліжка, закрутила волосся у вежу на маківці, закріпила олівцем і пішла на кухню, щоби випити солодкого чаю та приготувати Максові бутерброди в універ.

У відчинене вікно подув прохолодний ранковий вітерець, утворюючи протяг, і кватирка гучно бухнула. Катерина потягнулася рукою, щоб зачинити, й здригнулася від несподіваного привітання.

– Доброго ранку, Катрю, – Макс прокинувся від гуркоту і прийшов на кухню. – Мабуть, буде дощ?

– Боже, як ти мене налякав.

За вікном враз потемніло, блискавка «перерізала» пів неба і разом із довгою та потужною канонадою грому в скло забарабанив дощ.

– А це що за явище? Хто його запрошував? – Катерина дивилася на дощ через вікно і схоже, розмовляла з ним.

– Мені з тобою треба поговорити, – Макс вмостився на табурет.

Він дивився на Катерину, а вона пильнувала за краплями на склі, які були схожі на маленькі кульки і після зіткненням зі склом перетворювалися на потічки й чомусь нагадували йому сльози на обличчі.

– А я ніколи не бачив, як ти плачеш, – звернувся він до коханої дівчини і відразу попросив вибачення.

Катерина розвернулася.

– Я не вмію ридати! – із викликом відповіла вона. – Я сильна!

– Отож і воно, – розчаровано відповів Макс.

– Ти про це хотів поговорити? – подивилася Катерина на годинник на руці. – У мене обмаль часу. Ти ж знаєш, як довго їде наш старенький жигуль.

Макс уже три дні намагався поговорити про своє рішення, але Катрині пристрасті та ревнощі заповнювали все їхнє життя, не залишаючи й куточка на врівноважене спілкування.

– Я підписав контракт до АТО, – нарешті вимовив хлопець.

– Що ти зробив? – Катерина сподівалася, що їй це почулося.

– Ти ж зрозуміла, – не став повторювати Макс.

– Ти збожеволів? – Катерина подивилася нервово на годинник і сіла на табурет поруч із Максом. – У тебе ж заняття в універі. – Вона нервово клацала довгими нігтями по столу, – у тебе немає військової підготовки чи досвіду, як у твого батька-«афганця». Тобі не вистачає грошей, які дають твої батьки?

– Зупинись, будь ласка, – Макс доторкнувся вказівним пальцем до її вуст. – Я вирішив, в універі взяв академвідпустку, батько мене підтримав, ба більше, мене чекають на військовій базі, де за день він почне готувати добровольців.

Катерина обвела очима кімнату в пошуку свого телефона, протягнула руку до підвіконня, де той лежав, і зробила виклик:

– Ганно, привіт! У мене форс-мажор. Мг... Запізнююсь. Мг... Ти можеш прикрити мене перед керівництвом? – Катерина зрозуміла, що ця розмова не на хвилинку. – Дякую, – відповіла подрузі і відклала слухавку.

Вона схрестила на грудях руки й сказала:

– То я тебе слухаю, коханий!

– А я все сказав, – посмикав плечима Макс.

– Ти не сказав, навіщо це тобі.

– Добре, – глибоко вдихнув хлопець. – По-перше, я хочу захищати нашу країну разом із батьком, по-друге, наші стосунки стають усе менш комфортними для мене.

Катерина, обурена після «по-друге», встала надута з-за столу й почала готувати чай і бутерброди.

– Якщо ти мене перестав кохати, можна просто роз’їхатися, а не йти на війну, щоб загинути, – вона тихо продовжила розмову, що було незвичним для неї. – Я не розумію цього АТО. Не розумію, взагалі, за що воюють ДНРівці? За що гинуть наші хлопці? Для мене це війна олігархів. І неважливо, при владі буде оцей олігарх чи інший.

– Там ніхто не воює ні за які прізвища. Там воюють за свою батьківщину, за свої села, за свою землю, – хлопець намагався донести до Катерини власну позицію.

Катерина поставила на стіл тарілку з бутербродами та дві однакові чашки з гарячим чаєм. Чашки були білі з червоним серцем, одним на дві чашки, якщо їх поставити поруч. Цей дует їм подарувала Ганна, подруга Катерини, на якийсь Новий рік. Дивно, що вони досі цілі, бо після чергових суперечок закоханих на кухні посуду ставало все менше й менше.

– Ти ж бачила в новинах сюжет про Дебальцівський котел? – Макс серйозно подивився на свою дівчину.

Катерина гучно розмішувала цукор у чашці й нервово дивилася на Макса.

– Де Дебальцево, а де наше Дніпро? – майже вигукнула вона.

– Це так здається, що далеко, але якщо не стати на супротив, то оті «незрозумілі» швидко дійдуть і до нас, – теж голосно та нервово відповів Макс.

Катерина витягла із чашки маленьку ложку та жбурнула в раковину, але влучила по порцеляновій солонці – і та разом із сіллю полетіла на підлогу, розбившись на маленькі гострі частинки.

Макс підняв догори брови, мовчки підвівся з-за столу, взяв віник з наміром підмести друзки, але зупинився, поставив віник на місце й пішов із кухні.

– Ти куди зібрався? – вискочила Катерина слідом за ним і вчепилася за рюкзак, куди Макс почав складати речі.

Він, не вагаючись, смикнув на себе заплічник, за тонку лямку зачепився ніготь Катерини, тріснув і відлетів кудись.

– Та ти зовсім збожеволів! – вона заволала, розглядаючи край колись довгого та красивого нігтя, – ти мені зробив боляче. – І протягнула руку, щоб дати ляпас, але Макс перехопив її та відштовхнув.

Катерина розкритим ротом хапала повітря, наче збиралася нирнути під воду.

– При-пи-ни, – тихо запропонував Макс і виставив уперед долоню, щоб зупинити бійку, – заспокойся.

Він швидко кинув у рюкзак змінний одяг, натягнув на себе джинси та футболку і пішов до вхідних дверей.

– Машину я забираю, вибач. – Поклав у кишеню ключі від автівки, які висіли на цвяху біля дверей, і зачинив за собою двері...

Катерина, наче розірвана повітряна кулька, повільно спустилася на підлогу, лягла та заплющила очі. Не хотілося ні про що думати, взагалі не хотілося жити.

Десь там, на кухні, дзвонив телефон. Замовкав і знову дзвонив.

«Я потім зателефоную, коли зможу», – подумала виснажена дівчина і заснула...

* * *

Катерина ще в під’їзді зняла із себе куртку та струсила з неї сніг, постукала об підлогу черевиками і тільки потім зайшла до своєї квартири. Вдихнула тепле рідне повітря, де ще зранку залишився аромат її парфумів, і згадала про спільне життя з Максом, коли квартира була насичена і його приємним чоловічим ароматом.

«Уже пів року Макс на війні. Не пише і не телефонує. Мабуть, ненавидить мене досі. – Катерина своїми думками себе чи то виховувала, чи то мучила. – А я, здається, кохаю його».

Колись вона читала про таке явище, як пристрасть – воно, це явище, не на все життя, запевняв автор, воно швидко зникає і може перетворитися на байдужість чи кохання. Кому як поталанить.

Катерина подивилася на свої незвично короткі нігті в нюдовому стилі, поправила на столі дві білі порцелянові чашки так, щоб стояли близенько одна до одної і серце було одне, спільне. Подивилася на вікно, за яким завивав вітер та наліпляв скло білим сніжним шаром. Тяжко видихнула й знову подумала про Макса. Її думки перервав рингтон мобільного.

– Алло, – вона витягла слухавку із сумки і приклала до вуха.

– Привіт, Катрусю, – схвильовано почала подруга.

– Привіт, Ганно, я тебе слухаю.

Подруга на хвилину замовкла, а потім випалила:

– Твого Макса вчора привезли до шпиталю у Мечніковому, – тяжко видихнула подруга, – друзі кажуть, його дуже зачепило. Він живий, але чи зможе повернутися до звичайного життя – невідомо...

Катерина не пам’ятала, як вдягалася і дісталася до шпиталю, вона оговталася, вже коли стояла в білому халаті біля високого медичного ліжка і, не моргаючи, дивилася на свого Макса-бородача – блідого, з білосніжною марлевою пов’язкою на одному оці, з перев’язаною рукою. А під білим простирадлом за контуром була лише одна нога...

Дівчина затулила вуста рукою і з повними очима сліз подивилася на медичну сестру, яка її супроводжувала. Немолода жінка із втомленим обличчям похитала головою і вийшла з палати.

Катерина опанувала себе і трішки заспокоїлася. Вона обережно торкнулася своїми пальчиками вцілілої ноги, потім – цілої руки.

Макс розплющив єдине око, побачив Катерину й застогнав.

– Усе гаразд, коханий, я з тобою, – прошепотіла вона, пригладила його розпатлане довге волосся і стала навколішки біля ліжка, з її очей безупинно текли сльози. – Я з тобою!

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!