Життєва історія

Уперше за багато років Вадим їхав на проводи сам. Дружина, доки ще була живою (царство їй небесне), або їздила з ним, або всіляко відмовляла його від поїздок. Вихована в іншій вірі, інтелігентна аж до консервативності, вона не поділяла думок і поглядів чоловіка, вперто силкуючись перевиховати і його. Мовляв, чого їздити до мертвих, їх можна поминати й удома. А може, сьомим жіночим чуттям відчувала щось недобре і намагалася втримати чоловіка біля себе, бо частенько ловила себе на думці, що він не біля неї, принаймні душею. Але розмови про це у своєму помешканні не починала. Отак, нічого не сказавши, не спитавши, і відійшла. Згоріла швидко. Нещадна хвороба за лічені місяці висушила її розкішне тіло. Хай спочиває з Богом.

Автобус під’їхав до розвороту і спинився. Вадим вийшов із теплого салону на свіже весняне повітря. Дихнув на повні груди, мало не захлинувся. Повітря було густе, якесь аж солодке на смак. Чоловік перейшов через перехід на трасі. Треб...